вівторок, 31 січня 2012 11:22

"Оженюся з кацапкою – і прощай, Малоросія!" - Євген Гребінка

Євген Гребінка більшість життя провів у Санкт-Петербурзі. У столиці Російської імперії в першій половині XIX століття існувала "колония образованных малороссиян"

"Писателем органического сбалансированного двуязычия" недавно назвала Євгена Гребінку кубанська козача газета "Станица". Справді: його й українські, і російські твори були колись однаково популярні в Російській імперії. Пушкін переклав його українську байку "Вовк та вогонь" і мав у своїй бібліотеці Гребінчин переклад ­своєї "Полтави". Ще за життя Гребінки в Петербурзі вийшов його восьмитомник – у 1847–1848 роках, потім п'ятитомник 1862­го, а 1902­го – повне 10­томне зібрання творів.

Але чи справді та його двомовність була органічна? Принаймні, не змалку і не замолоду. Про це свідчать листи гімназиста Євгена Гребінки до батьків. "Ели галушки без грибов и олеи", – пише одного разу. У його тодішній російській щоразу проскакують "вдосвіта", "майстер", "карбованець" та інші українські слова. Із тієї ж гімназії писав про меншого брата Аполлона: мовляв, добре вчиться, але "сколько насмешек ему стоило отвыкнуть от выговора счастливой Хохландии!" Та і з Євгена підсміювалися, бо в гімназії носив козацьку шапку. Писав 1830 року: "Почтеннейший папенька! Пришлите мой теплый картуз, ибо шапка с красным верхом – в подозрении, а наш директор человек мнительный, а в девятом классе одно слово такого начальника может решить судьбу человека".

Гімназист Євген Гребінка винаймав у Ніжині квартиру за 450 руб. на рік. Його тодішні витрати: чоботи коштували 5 руб., книжка "з історії Малоросії" 4 руб., підручник з мінералогії 8 руб. "Почтеннейший папенька! – писав 6 березня 1827­го. – Я никак не могу понять того, что вы пишете, будто я веду себя так, как будто на меня сто плугов орют". Отже, йому докоряли, що він не береже грошей. І він пояснює, на що їх витрачає: купив собі два аркуші паперу для малювання та 10 аркушів для писання, а ще 2 фунти ікри й фунт, тобто 450 г, цукерок – "за что, я думаю, вы не будете сердиться. Ваш покорный сын и слуга Евгений Гребёнкин".

Прізвищем "Гребінка" став підписуватися з 1832 року.

Коли він почав писати, українську літературу його ­сучасники не сприймали як щось окреме. Іще не ­з'явився Шевченко, а твори Котляревського чи ­Квітки­Основ'яненка в Москві й Петербурзі читали без перекладу – "як свої". При тім наші земляки почувалися господарями становища. Журналіст Микола Погодін казав:

– Малороси вважають себе істинними росіянами, а всіх інших мають за москалів.

1834 року, переїхавши до Санкт­Петербурга – столиці імперії, Євген Гребінка писав до гімназичного приятеля Миколи Новицького: "Думал я долго дорогою: що зі мною буде в Петербурзі, що я там робитиму між москалями? И вышло противное: Петербург есть колония образованных малороссиян. На Масляной студенты Медицинской академии играли "Наталку Полтавку". Як вийшла вона, да як заспівала "Віють вітри" – так и заныло сердце".

У цій атмосфері твори Гребінки мали успіх. У тому самому листі він писав: "Государыня выезжает четверкою ­лошадей и на запятках два наших малороссийских ­камер­козака. Государь, говорят, часто шутит с ними на малороссийском языке".

Його називали послідовником Миколи Гоголя, хоч і значно менш талановитим. Сам Гоголь, дуже підозрі­ливий, 1841 року скаржився, що Гребінка підробляє його манеру оповіді. Просив спільних знайомих: скажіть йому, щоб перестав це робити.

Вони обидва вчилися в Ніжинській гімназії. Дебютували майже одночасно: 1831 року вийшли "Вечори на хуторі біля Диканьки" й уривок пушкінської "Полтави" в перекладі гімназиста Гребінки. Відомий рядок "Тиха украинская ночь" переклав: "Ущухнув гомін, дав Бог ­нічку". Це, кажуть сучасні літературознавці, була спроба "привласнити назад" українську тему, повернути її "­додому". А подібність до Гоголя була лише поверхова. Гребінка так само любив придумувати екзотичні прізвища для персонажів – Пуцилобариленков або "девица Тонко­струйкина". Або от "Знаете ли вы украинскую ночь?" у Гоголя, а в Гребінки – "Знаете ли вы Пирятин?"

Гоголь, описуючи "птицу­тройку", перетворює подорожній мотив на потужну метафору – "Так и ты, Русь". Гребінка, їдучи тією самою дорогою, просто милується нею, і йому не треба нічого більше. Це простодушний україноцентризм: "Кто в часы досуга смотрел на географическую карту нашего отечества, тот, верно, ­знает, что Петербург лежит прямо на север от Переяславля". Далі в одному зі своїх "Рассказов пирятинца" (1837) описує дорогу на Петербург, але тільки невеликий її відрізок: "Вот цветущие окрестности Яготина, вот дворец последнего гетмана Малороссии графа Разумовского, вот за рекою красивое селение Гречана Гребля. Угодно ли вам ехать далее? Счастливый путь! А я останусь". На всій дорозі для нього важливі лише кілька малих поселень. Він згадує ще Ганзеровщину й Лемешівку – ці села й досі є в Яготинському районі, на межі з його рідною Пирятинщиною.

У Петербурзі Євген Гребінка знався з багатьма літераторами: Нестором Кукольником, Олександром Пушкіним, Іваном Тургенєвим, Іваном Криловим, Олексієм Кольцовим. Дружив із поетами Володимиром Бенедиктовим та Петром Єршовим – автором "Горбоконика". У нього в Убіжищі гостював Володимир Даль – упорядник "Толкового словаря живого великорусского языка".

Публікувався Гребінка в російських журналах дуже активно. Приміром, 1841 року – 15 публікацій, з них три повісті, 1844­го – 13 публікацій, зокрема один роман.

Мав сентимент до земляків. Ходив у гості до професора Петербурзького університету Михайла Соловйова. ­Писав про нього: "Смертельный охотник до малороссий­ского языка, и мы с ним часто восхищаемся словами "­гоготить", "стугонить", "шамотить", "чимчикує" и тому подобными". Одним із перших звернув увагу на Тараса Шевченка, тоді ще учня маляра. Був його літературним учителем і сприяв його викупу. Багато з мемуаристів згадують, що побачили Шевченка вперше саме на щотижневих літературних вечорах у Євгена Гребінки, які він улаштовував у себе в учительському флігелі Кадетського корпусу.

1837 року в одному з листів цитував Пушкіна: "Там, где небо голубое над Украиной горит". І далі – від себе: "О, родина! Я хочу и боюсь к тебе ехать – сколько перемен сделалось без меня на родине, сколько утрат понес я, и эти утраты воскреснут в моей душе". Так писав Новицькому після трьох років життя в Петербурзі. І завершив: "Воображение при чувствительном сердце – самое ужасное наказание!"

"Вечно болен, вечно скучен – грустно за ­Малороссиею!" – ще одна показна цитата з листа Гребінки приятелеві. Дослідники зауважують, що його ностальгія не виросла до такого потужного рівня, як, приміром, у Шевченка, а ніби залишилася назавжди дитячою. Іноді це пояснюють вихованням. Доки батько воював з Наполеоном – а він був учасником походу російської армії на Париж 1814 року – малий Євген ріс під опікою матері. Звідси в нього багато "дівчачих звичок". Він, приміром, любив розводити квіти. У листах із Ніжина просив у матері рецепт приготування паски й повідомляв, що купив для неї насіння редиски й квітів.

1841­го писав із Петербурга: "Мене сватають – мила хороша дівчина з багатої сім'ї, але я нізащо не оженюся, бо вона не наважиться залишити Петербург". Наступного року писав у Пирятин до швагера Лева Свічки: "Брате, взнай, так, знаєш, стороною – чи не оддали б за мене панночку з чудесними очима? А то оженюся з кацапкою – і прощай, Малоросія!" Панночка з чудесними очима – Марія, донька штабс­капітана у відставці Василя Ростенберга, що мав маєток у селі Рудка Лубенського повіту. Вони одружилися по трьох роках знайомства.

"Я всегда любил все черное и умру с этим. Слава Богу, что вицмундир мой черный с таким же бархатным воротником и белыми гербовыми пуговицами", – ­писав Євген Гребінка приятелеві, коли служив у Комісії духовних училищ Міністерства народної освіти. Тоді в столиці була мода завивати волосся, але Гребінка їй не піддався: "Благодаря моей природе, я не завиваю своего хохлацкого чуба". Він курив люльку або домініканські сигари, квадратні в перерізі. Любив чорну каву та грав на флейті. І кохався в гарних ­книжках.

Найзнаменитіший вірш Гребінки – "Очи чёрные", опуб­лікований 1843­го. Однойменний романс з'явився за 51 рік. Музика – з вальсу німця Флоріана Германа в обробці норвежця Софуса Гердаля. Отже, найвідоміший російський "циганський" романс створили уродженці України, Німеччини та Норвегії. Одностайно вважають, що вірш поет присвятив майбутній дружині ­Марії ­Ростенберг.

Він був майстром несподіваної фрази. Приміром, свої "Записки студента" (1841) починав так: "Я желал бы знать, что думают лошади во время гололедицы". Це сентиментальна повість про нещасливу любов і ранню смерть далеко від батьківщини. Сам казав, що над повістю "половина Петербурга ридала, аж дивитися було совісно". Але на Пирятинщині "Записки" викликали скандал – бо там усі вважали, що в героїні повісті Гребінка описав Мар'яну, сестру свого гімназичного приятеля Новицького. У Мар'яну колись Гребінка був закоханий. Йому довелося виправдовуватися: мовляв, "ні героїня не списана з Мар'яни, ні герой – з мене самого". Одначе, повість таки виявилася пророчою для автора – сам він, як там і описано, помер молодий від туберкульозу в Петербурзі

 

"Ни к какой масонской ложе не принадлежу"

1812, 2 лютого – Євген Гребінка народився на ­хуторі ­Убіжище, історична ­назва – Гребінчин Яр, за 16 верст від Пирятина на Полтавщині. Батько – Гребінка (Гребьонкін) Павло Іванович (1763–1842) – гусарський штаб-ротмістр, учасник російсько-турецьких війн та війни з Наполеоном 1812 року. З 1815-го – земський комісар Пирятинського повіту. Мати – Надія Іванівна, дочка пирятинського козака з роду Чайковських. Євген мав іще старшу сестру Ганну – від першого батькового шлюбу – та молодших Людмилу, братів Михайла, Аполлона, Миколу, Олександра, Костянтина й Петра. Батько був небагатий – мав кілька десятків душ кріпаків. Але всім дітям дав добру освіту.

1825 – вступив до Ніжинської гімназії вищих наук князів Безбородьків. За статусом гімназія стояла одразу після університету. Повний курс навчання – дев'ять років – був поділений на триріччя, слухачі останнього – сьомий, восьмий, дев'ятий класи – вивчали предмети в обсязі університетських курсів і називалися студентами. Випускники могли влаштовуватися як чиновники 14 класу на цивільну службу, а в армії отримували офіцерський чин.

1831 – закінчив гімназію, служив у резервному ескадроні 8-го Малоросійського козачого полку в Переяславі. Наприкінці року вийшов у відставку, два роки жив в Убіжищі. Там написав "Малоросійські приказки", видані 1834-го.

1834 – приїхав до Петербурга. Як син ветерана війни з Наполеоном, добився протекції вхожого до двору обер-прокурора Синоду графа Хвостова. Гребінка став чиновником Комісії духовних училищ Міністерства народної освіти. При вступі на службу дав розписку: "Сим объявляю: я ни к какой масонской ложе ни внутри, ни вне империи не принадлежу и обязуюсь впредь к оным не принадлежать". Того ж року видав книжку байок "Малоросійські приказки" й купив матері німецькі гумові калоші.

1840, 7 березня – передав до Цензурного комітету перше видання Шевченкового "­Кобзаря", що невдовзі вийшов у світ. Того самого року надруковані "Герой нашего времени" Лермонтова та "Путевые записки зайца" ­Гребінки.

1841 – облишив міністерство, викладав російську словесність у Дворянському ­полку, в 2-му Кадетському корпусі, а також в Інституті корпусу гірничих інженерів, ­Морському кадетському корпусі. Зокрема, читав курси мінералогії, зоології, ботаніки. Цього ж року вийшов укладений ним літературний альманах "Ластівка" за участю Тараса Шевченка.

1843, 19 травня – Тарас Шевченко виїхав із Петербурга в першу подорож до України в кареті разом із Євгеном Гребінкою та його сестрою Людмилою. Доїхали до Чернігова 24 травня, 25–26 травня пробули на хуторі Убіжище.

1844, 30 червня – Гребінка обвінчався з Марією Ростенберг і виїхав з нею до Петербурга. Дочку, що народилася в кінці 1845-го, назвав Надією. Казав, що це найкраще ім'я для християнки. Її хрещеним батьком був Петро Плетньов, приятель Пушкіна, видавець "Современника".

1848, 15 грудня – помер у Петербурзі. Тіло перевезене в Україну, похований на хуторі Убіжище – нині село ­Мар'янівка Гребінківського району Полтавської області, недалеко від станції Гребінка.

 

"Я так думаю, що нема й на світі кращого місця, як Полтавська губернія. Господи, Боже мій милостивий, що за губернія! І степи, і ліси, і сади, і байраки, і щуки, й карасі, і вишні, і черешні, і усякі напитки, і воли, і добрі коні, і добрі люди – усе є, усього багацько!.. Довіку не забуду, як я жив у Полтавській губернії, недалеко од Пирятина. Може, вам коли переїздом траплялось бувать у Пирятині? Гарний город! А краще усього у йому бублики: ні в Прилуці, ні в Лубнах, ні в самому Ніжині нема таких!"

Із передмови Євгена Гребінки до альманаху "Ластівка", виданого 1841 року в Санкт­Петербурзі

 

3000 рублів на рік становила платня Євгена Гребінки під кінець служби в Міністерстві народної освіти Російської імперії. Для порівняння: Тараса Шевченка викупили із кріпацтва за 2500

 

Зараз ви читаєте новину «"Оженюся з кацапкою – і прощай, Малоросія!" - Євген Гребінка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути