– Ми не заробили на тих концертах абсолютно нічого, – згадує басист гурту The Rolling Stones Білл Ваймен. – Гонорар нагадував милостиню, ми витратили його на харчі та питво. Але ми знали, що тамтешня молодь слухає нас по радіо й скуповує наші платівки на "чорному ринку". Тому не могли відмовити.
13 квітня 1967 року "роллінґи" дали два концерти в Конгресовій залі Палацу культури та науки у Варшаві. Вперше популярні рок-виконавці із Західної Європи виступили в соціалістичній країні.
У рамках туру на підтримку альбому Between the Buttons гурт відвідав 16 міст. Планували концерт у Москві, але переговори провалилися. Тоді менеджери "роллінґів" запропонували внести у графік Варшаву. Дозвіл на візит дав головний комуніст Польщі Владислав Гомулка. Зробив це начебто за наполяганням онуки – фанатки гурту.
У місті майже не було афіш. Багато поляків, коли дізнавалися про концерт, думали, що це – першоквітневий жарт. Квитки поширювали тільки між членами Комуністичної партії. Зал Палацу може вмістити 2,5 тис. осіб. Набилося вдвічі більше. Виступ тривав близько 40 хв – музикантам дозволили виконати шість пісень.
– Під час перебування у Варшаві нас постійно переслідували "тайняки", – продовжує Ваймен. – Ми ховалися за дверима та спостерігали за ними. Погуляти містом нам так і не дозволили. Під час концертів у коридорах і надворі чатували поліція і військові. Щойно глядачі підводилися зі своїх місць, до них підходили та робили зауваження.
– Айкенґетно! – скандує публіка наприкінці. Музиканти думають, що так поляки дякують їм за концерт. Потім розуміють – просять виконати пісню I Can't Get No Satisfaction.
У перерві між концертами у Варшаві починаються заворушення. Близько 10 тис. осіб без квитків намагаються прорватися в зал. Поліція використовує водомети і сльозогінний газ.
Переказували, що ввечері гурт дав неофіційний концерт для партійних керівників. За іншою легендою, музиканти кілька годин їздили по місту автобусом і розкидали з вікон свої платівки. А весь гонорар витратили на горілку. Однак британські митники не дозволили завезти алкоголь у країну. Його повернули до Варшави.
Наступного разу The Rolling Stones відвідають Польщу після падіння "залізної завіси" – 1998 року.
За роман "Пані Боварі" хотіли засудити автора, редактора і типографа
– Проклята Боварі мучить і нищить мене. Минулого тижня я п'ять днів просидів над однією сторінкою. Огидна робота! – скаржиться друзям французький письменник Гюстав Флобер (1821–1880). Над романом "Пані Броварі, провінційні звичаї" працював п'ять років. Його опублікувало паризьке видавництво Мішеля Леві 12 квітня 1857-го. На обкладинці хотіли зобразити портрет жінки. Автор був проти – хотів, щоб читачі самі придумували, як виглядає головна героїня.
В юності Флоберу діагностували епілепсію. Він покинув юридичний факультет і решту життя провів у родинному маєтку Круассе. Пробував писати філософські поеми.
– Позбудься цього пишномовного поетичного стилю, – радить йому товариш Максим дю Кан. – Пиши про просте, буденне – життя звичайних людей. Наприклад, про французьких міщан.
Інший – Луї Буґле – розповідає історію дівчини Дельфіни Деламар. Вона вийшла заміж за провінційного лікаря-вдівця. Від нудьги крутила романи і тринькала гроші чоловіка. Коли заплуталася в боргах і численних стосунках, наклала на себе руки. Цю історію Флобер бере за основу свого роману.
Буває, автор не встає з-за столу по 15 годин. Коли напише кілька сторінок, читає їх уголос – "пробує на слух". Тільки після цього вирішує – продовжувати далі чи переписувати. Коли працює над сценою отруєння миш'яком, блює просто під стіл – так перейнявся дією. Після остаточної редакції залишає 487 сторінок із 1788.
Уривки роману публікує журнал Revue de Paris. У суд надходить позов – начебто цей твір розбещує жінок. Прокурор притягує до відповідальності автора, редактора і типографа. Звинувачує їх в "образі громадської моралі, релігії та добропристойності". Хоч у книжці немає жодних еротичних сцен. Флобер пише загальними фразами і лише робить натяки, як от: "Шарль був у полоні спогадів про чудову ніч – його душа була спокійна, а тіло вдоволене".
Процес триває тиждень. Адвокат Антуан Джулс Сенард наводить подібні цитати з класичної літератури. Суд виправдовує Флобера. Це робить рекламу романові. Але репутація автора зіпсована. Він остаточно замикається в собі.
– Пані Боварі – це я, – відповідає на питання журналістів, з кого ж списана головна героїня.
Наступного тижня одна газета публікує карикатуру на Флобера: письменник із широкими плечима і розкішними вусами одягнений у жіночу сукню.
11 квітня 1079 року стратили Краківського єпископа Станіслава Щепановського. Королем Польщі тоді був Болеслав ІІ Сміливий. Він жорстко боровся з подружніми зрадами. Солдати винищували позашлюбних дітей, а невірних жінок змушували годувати груддю цуценят. За це єпископ відлучив Болеслава від католицької церкви. Обурений король зарубав єпископа мечем. А потім наказав слугам розірвати його тіло на шматки.
12 квітня 1606 року король Англії Яків I, який одночасно був королем Шотландії Яковом VI, наказав використовувати на кораблях обох країн єдиний прапор. На шотландський стяг – білий діагональний хрест на синьому тлі – накладено англійський – червоний хрест на білому. 1707-го цей прапор став символом нової держави – Великої Британії. На честь засновника його дотепер називають Union Jack – "Об'єднаний Яків".
13 квітня 1928 року в Києві відбулася прем'єра фільму Олександра Довженка "Звенигора". У стрічці 12 епізодів. Кожен розповідає про інший період історії України – від скіфів до встановлення радянської влади. Перший варіант сценарію написали колишній генерал-хорунжий армії УНР Юрій Тютюнник і поет Майк Йогансен. Під час зйомок режисер майже повністю його переробив. Автори попросили прибрати їхні прізвища з титрів. А Тютюнник відмовився від головної ролі.
372 кілометри на годину – таку швидкість вітру зафіксовано 12 квітня 1934 року на горі Вашингтон, штат Нью-Гемпшир, США. Рекорд буде побито через 62 роки під час циклону на австралійському острові Барров
6 
35413
Коментарі