Симон Петлюра провів масову присягу чиновників і військових
"Кам'янець-Подільський став соборною столицею. Уряди Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки потіснилися в тому старовинному місті й розділили долю і недолю, – писав український актор Йосип Гірняк у "Споминах". – Біля будинків, де розмістилися департаменти міністерств, роїлося усяким військовим і цивільним людом. Передмістя, центральні вулиці, довколишні села були переповнені військовими частинами, обозами та валками втікачів зі сходу й заходу".
Українська армія 3 червня 1919 року звільнила Кам'янець-Подільський – тепер Хмельниччина, від більшовиків. Місто стало тимчасовою столицею УНР. Військові та чиновники вечорами прогулювалися вулицями з панночками. Кав'ярні, попри дорожнечу, були переповнені. Стало бракувати візників. Настрій у всіх був піднесений.
Але на схід від міста тривали бої з більшовиками. Тоді ж із заходу надійшли військові частини ЗУНР. Вони разом з урядом залишили Галичину під натиском польських військ. Дві армії об'єдналися, дійшли до Києва і звільнили його від більшовиків. Урядові установи обох державних утворень розташувалися в Кам'янці.
"Кам'янець-Подільський – одне з найкращих міст. Під час осідку правительства УНР тут жило понад 100 тисяч людності й українського війська понад 30 тисяч, – писав у спогадах член української делегації на Паризькій мирній конференції Осип Мегас. – У Кам'янці виходили три денні українські часописи, кілька тижневиків, були державні друкарні, головний банк, військова квартира головного отамана Симона Петлюри, уряд диктатора (тимчасовий титул найвищої державної посадової особи з повноваженнями верховного головнокомандувача на час війни. – Країна) ЗУНР Євгена Петрушевича і різні дипломатичні посольства європейських держав".
Містяни поспішають налагодити життя, зносять меблі, що реквізувала попередня влада. Встановлюють платню за квартири для орендарів. Щоб оплачувати помешкання, чиновники добиваються для себе "добавочні і добові". Інколи просять гроші на три місяці вперед.
У вересні українські війська втрачають Київ. Їх атакують більшовики, білогвардійці та поляки – українці опиняються у "трикутнику смерті".
"Ми, представники війська, повинні сказати правду. Роля стратегії скінчена. Ми переможені ворогами, а вороги ті: тиф, голод, незабезпечення армії матеріалами. Тепер політика мусить забезпечити армії від фізичного винищення", – констатував 4 жовтня 1919 року командувач армії УНР генерал Володимир Сальський.
Щоб продемонструвати готовність державного апарату, головний отаман військ УНР Симон Петлюра вирішує зібрати і привести до присяги на вірність Україні весь уряд, усі центральні установи й організації. Цим хоче підняти моральний дух війська та народу. Розраховує в урочистій атмосфері провести переговори з представниками Румунії та Польщі, об'єднати галицьке та наддніпрянське військо, показати світу, що Україна відбулася як держава. Для присяги обирає 14 жовтня – День Покрови Пресвятої Богородиці.
Підготовкою займається уряд. Міністр віросповідань Іван Огієнко закликає провести дійство якомога пишніше, в центрі міста і зібрати якнайбільше людей. Йому й доручають організацію.
13 жовтня приймають закон "Про урочисту обітницю Директорії, міністрів, урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Народній Республіці". Документ має п'ять розділів – для кожної категорії присягаючих.
"Поважатиму і захищатиму накази і всякі припоручення їх по службі, точно їх виконуватиму супроти всякого ворога Української Народної Республіки та трудящого люду, – йшлося в тексті для військових, – хто б цей ворог не був і де тільки воля Верховної республіканської влади буде вимагати: на воді, на суші, у воздусі, вдень і вночі, в боях, наступах, сутичках і всякого роду предприємствах. Словом, на кожному місці, у всяку пору і кожнім випадку хоробро й мужно до останньої краплі крови буду боротися. Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в жоднім разі не кидати, з ворогом ні в які, навіть найменші, порозуміння не входити, завжди поводитися так, як цього військові закони та честь воїна-лицаря вимагають, у цей спосіб і честью жити і честью умерти".
Деякі міністри-соціалісти виступають проти присяги. Ніби текст суперечить їхній партійній програмі. По кілька разів приходять до членів Директорії і заявляють, що не присягатимуть. Врешті погоджуються.
"Головнокомандуючий відвідав нас і повідомив, що на святу неділю відбудеться "Священна присяга" і полк має підготуватися, – згадував командир 1-го рекрутського полку Павло Шандрук про візит Симона Петлюри. – До того часу ми навіть організували свій оркестр. 14 жовтня я привів полк, що вишикувався по батальйонах. Озброєні вояки крокували на Центральну площу під оркестр і справляли надзвичайне враження. Іноземні військові агенти спостерігали за подіями. Церемонія підняла нам настрій".
Газета "Україна" того дня пише: "Держава не може існувати, маючи в своїм складі населення непевне, якому байдуже, кому коритися, кому служити, про кого дбати. Кожний член держави повинен бути вірним сином її, щоб кожну мить можна було на нього покластися у всіх випадках державного життя".
Із різних кінців сходяться вояки та місцеві. Центр міста – тепер Майдан Відродження – заповнений людьми. Посеред площі стоїть павільйон, застелений килимами, оббитий матерією та оздоблений українськими гербами і прапорами. Поруч – почесна варта.
Навколо павільйону шикуються міністри, урядовці, судді та війська. На площі є й військові представники Польщі та Румунії.
"Це був день відпочинку, забуття і марення про кращу долю, – писав ад'ютант Симона Петлюри Олександр Доценко в "Літописі Української революції". – Місто прибрало святковий вигляд: скрізь квітки і килими – перший раз за час усієї боротьби уряд, співробітники і військо присягали на вірність УНР. Настрій піднесений".
На балконах висіли прапори з написами – "Хай живе Самостійна Україна!", "Слава Отаманові Петлюрі!", "Дайте військам УНР одежу і взуття!", "Слава нашим лицарям!", "Хай живуть Сполучені Україна і Галичина!", "Кров і піт дадуть Україні Самостійність!", "Хай живе міцна згода Галичини з наддніпрянцями!"
Симон Петлюра обходить військові частини, вітається з урядовцями та громадянами. У відповідь йому гукають "Слава!" Тоді разом із членами Директорії та уряду він заходить у павільйон. Їх зустрічає священник військової школи Юрій Жевченко з хрестом і Євангелієм.
Першими зачитують присягу члени Директорії Симон Петлюра, Федір Швець та Андрій Макаренко. Гармати салютують. Беруть слово міністри й урядовці. За ними військові, які стають на одне коліно. Державний секретар Леон Шрамченко читає текст присяги і всі повторюють її. Потім строєм проходять повз військові прапори біля павільйону і цілують їх.
"Зворушливу картину робить присяга на раненого в ноги козака. Спираючись одною рукою на костиль, а другою на руку сестри-жалібниці, він підходить до полкового прапора і цілує його край", – писав у місцевій газеті очевидець.
Це козак загону Юрія Тютюнника Епіфаній Камінський. Петлюра підходить до нього і цікавиться, де той отримав ушкодження. Вояк каже, що під Сквирою – райцентр на Київщині, і запевняє, що після одужання ще послужить Україні. Головний Отаман цілує його в чоло.
"Після присяги починається парад. Під звуки маршу військо проходить перед Головним Отаманом і, салютуючи йому, звертає на другий бік площі, де проходять перед численними делегаціями і народом, – опублікувала репортаж місцева газета "Боротьба". – Вигляд війська бадьорий і гарний. Особливо у юнаків. Стрункими рядами проходять вони колона за колоною і чітко вибивають сотнями ніг мірний красивий крок. Музика замовкла. Головний Отаман сідає в автомобіль. Народ через стрій пішої та кінної міліції невдержанною могутньою хвилею зривається зі свого місця і кидається до шатра. Могутнє "Слава!" загриміло в повітрі і не стихало протягом кількох хвилин. Чудовий мент! Отаман Петлюра, стоячи на автомобілі, кланяється на всі боки обступившому його навкруги народу. "Слава! Слава! Слава!" Автомобіль затріщав, і Отаман рушив з площі. За ним під звуки маршів стало розходитися військо. Момент – і площа спустіла. І тільки кілька дам і дітей возилися біля шатра, розбираючи на пам'ять про свято ялинку".
Після урочистої присяги відбувається концерт у Шевченківському домі – нині міський будинок культури. У резиденції Петлюри влаштовують святкову вечерю з міністрами та військовими. Тостуючі висловлюють переконання в успіху їхньої боротьби за незалежність.
4 рази Кам'янець-Подільський ставав столицею Української Народної Республіки під час Української революції 1917–1921 років. Місто перебувало в статусі тимчасової столиці 270 днів. Київ був нею 413 діб
"Це злочин. Паніка може переноситися й до фронту і вплинути розкладаюче"
У жовтні 1919-го в Кам'янці Симон Петлюра хотів підтвердити єдність українських земель, яку проголосили Актом злуки 22 січня того року в Києві. Та галицький уряд продовжував себе вважати не частиною соборної України, а її союзником. Зберігав окремі органи влади та військове керівництво. Сприймали ідею головного отамана безініціативно.
Тоді армія Західноукраїнської Народної Республіки становила приблизно половину спільного війська і разом із наддніпрянцями вели боротьбу проти денікінських військ – прихильників монархії та відродження Російської імперії. Але диктатор ЗУНР Євген Петрушевич хотів мирних переговорів. Уряд УНР навпаки, вірив у скору поразку денікінців, тому про домовленості з ним не думав. Галичани почали вести таємні перемовини.
Білогвардійська газета "Новая Россия" писала, що Петрушевич 13 жовтня 1919-го на секретній нараді заборонив галицьким військовим та урядовцям брати участь у присязі, організованій Петлюрою.
"Петрушевич, без порозуміння з правительством і командою, видав прикази про переїзд галицького уряду в інше місто. Ми запитуємо – що се за політика? Чого хоче пан Петрушевич? – йдеться у публікації в газеті "Боротьба", що виходила у Кам'янці. – В той час, коли не було й ніякої загрози, він видає прикази про евакуацію. З погляду державного – це злочин, бо паніка може переноситися й до фронта і вплинути розкладаюче".
Ад'ютант Симона Петлюри Олександр Доценко згадував: "Йшла не на життя, а на смерть боротьба між урядом УНР, партіями й Диктатурою. Існували два уряди – наш республіканський і монархічний – диктатура. Так тоді говорилося. Одні й другі вважали тільки себе розумними і здатними до державної роботи. Галичани запідозрювали Головного Отамана в зносинах із Польщею, Пілсудським і в торгівлі з ним Галичиною. Говорили про зраду з боку наддніпрянців. Був чудовий ґрунт для провокації і запідозрювання одних другими, до чого особливо спричинялася кам'янецька преса".
Ні уряд, ні галицьке військо на присягу 14 жовтня 1919-го не приходять. За два тижні галицька армія святкує річницю захоплення влади у Львові – проводять урочисту ходу. Їх підтримують військові УНР. Разом марширують до площі Вірменський ринок. Євген Петрушевич і Симон Петлюра спільно приймають парад. Та галичани офіційно виводять свої частини з фронту і заявляють про спільні дії з білогвардійцями. Ті нібито пообіцяли автономію у складі Російської імперії.
Делегація УНР іде до помешкання Євгена Петрушевича в Кам'янці, щоб переконати у безперспективності союзу з росіянами.
"Диктатор лежав хворий, – згадував Олександр Доценко. – Біля ліжка на столику й на ліжку під подушкою лежали два револьвери зі зведеними курками. Біля воріт і всіх входів і виходів стояли стрільці з кулеметами. Диктатор уважно слухав, а потім почав доводити політичну безвиглядність України у держав Антанти, головним чином Франції. Так він прийшов до своєї негативної відповіді. На цьому справа й закінчилася".
5 
35413
Коментарі