Ексклюзиви
Четвер, 02 вересня 2010 17:06

Дерев"яний паркан відділяв чоловічий пляж від жіночого

"Оксамитових сезонів" у Криму років сто тому було два. Перший - навесні. Грошовиті виїжджали на Пасху після зими дихнути південним повітрям. Цей період тривав близько місяця.

Із кінця травня до середини серпня Крим порожнів. У цей спекотний час півострів відвідували хіба що люди з невисокими статками - дрібні чиновники, студенти, курсистки та гімназисти-екскурсанти зі своїми викладачами. Місцеве населення не вважало літні місяці "сезоном" і здавало житло за зимовими цінами.

У цей час кімната для сім'ї коштувала 20-25 коп. за добу. Навіть київський чорнороб заробляв такі гроші протягом 2 год. Слюсар - за 1 год., тесля - за 40 хв., чиновник київської мерії - за півгодини, а майстер на заводі Ґретера і Криванека (нинішній "Більшовик") - за 20 хв.

У липні - червні кімната для сім'ї коштувала 20 - 25 копійок за добу


Життя починало вирувати в другій половині серпня. Пік наступав у вересні й тривав до кінця жовтня. З усієї імперії зліталися до Криму великі чиновники, підприємці, банкіри, цукрозаводчики, відомі артисти - усі, хто мав тугий гаманець. Приїжджали не так купатися й засмагати, як розважатися. Ціни в готелях, рестораціях і крамницях зашкалювали. За цей час кримчани заробляли гроші, яких їм вистачало до початку наступного сезону.

"Оксамитовим", або "бархатным", сезон називався не тому, що приїжджі дефілювали набережною в оксамитовому вбранні. Просто в цей час півострів заполоняли аристократи, прізвища яких внесені до "Бархатних книг" - офіційних реєстрів російського дворянства.


Курортники зазвичай їхали поїздом до Севастополя, а звідти роз'їжджалися Південним берегом. Так було зручніше, бо сучасної траси з Сімферополя до Ялти ще не існувало.

Квиток із Києва до Севастополя у вагоні першого класу коштував 22 руб. 50 коп. За ці гроші можна було купити швейну машинку Zinger. За проїзд у вагоні другого класу платили 13 руб. 50 коп. Біднувата публіка, яка їхала влітку на спеку, задовольнялася вагонами третього класу. За квиток у ньому віддавали 9 руб., за які можна було придбати на базарі півтори сотні оселедців.

У серпні бажаючих їхати "к морю" ставало більше, ніж місць у вагонах. "Першим важким випробуванням для тих, що їдуть, є отримання квитка на проїзд, - описував ситуацію в залізничних касах 1906 року російський мандрівник Григорій Москвич. - Попередній запис, чергування годинами в довгому хвості коло каси в задушливій кімнаті, метушня й рейвах - це перше потрясіння для тих, хто бажає їхати".


Від севастопольського вокзалу до Ялти за 12-годинне трясіння в незручному омнібусі, який повільно тягнули кілька кляч, брали 6 руб. Швидше їхала поштова бричка, у яку була впряжена двійка коней, але то коштувало 8 руб. Візник фаетону з трійкою кобил погоджувався везти за 20 руб., а власник ландо з четвіркою коняк - за 30. Трохи зменшила плату поява 1907-го автомобілів: місце - 10 руб., оренда всієї машини - 40-60.

Надвечір утомлені подорожні виходили з омнібуса чи автівки на кінно-поштовій станції - в Ялті або іншому кримському курорті. Куди податися на ночівлю? Квартирними маклерами виступали візники. Вони мали домовленості з готелями й везли пасажирів туди. За кожного клієнта діставали винагороду.

Готельні ціни підскакували в 4 - 5 разів. Якщо зазвичай номер коштував у середньому 75 коп. за добу, то в сезон 3 - 5 руб. Фешенебельні заклади з вартістю помешкань 2 - 3 руб. правили по 8 - 10. Тому люди середнього достатку поселялися в готелі лише на кілька діб, а тим часом підшукували недорогі квартири.

Біля кожного готелю юрбилися комісіонери та пропонували "зручні недорогі мешкання". Чимало господарів здавали кімнату для сім'ї за 25 - 50 руб. на місяць. Комісіонер здирав за свої послуги 25% із власника житла і стільки ж - із клієнта. Курортники харчувалися здебільшого в ресторанах. За сніданок із двох страв платили 75 коп., за обід із чотирьох страв - 1 руб., ну а вартість вечері залежала від тривалості й масштабу гульби.

Найпопулярніші розваги відпочивальників удень - прогулянки набережною, купання в морі й екскурсії в гори під наглядом інструктора з гірського клубу.

"Купание, - застерігав путівник, - не лишено недостатков, из которых главный тот, что вода у купален нередко бывает загрязнена отбросами с судов, стоящих в ялтинской бухте". Мінусом Ялти був і кам'янистий берег. Найкращим місцем для купання вважалася Євпаторія - піщаний пляж, чиста вода. Та й ціни нижчі.

Пляжі були розділені. Високі дерев'яні паркани відділяли чоловічу територію від жіночої. А в Коктебелі узбережжя поділили на три частини - для купання чоловіків, жінок і коней. В Алупці, де пляж невеликий, оголосили, що зранку він чоловічий, ополудні - жіночий.

У Коктебелі узбережжя розділили на три частини - для купання чоловіків, жінок і коней. В Алупці оголосили, що зранку пляж чоловічий, ополудні - жіночий

Купання в морі коштувало 25 коп. Таку ціну встановили власники приватних купалень. Були й безкоштовні міські купальні. Про одну з них княгиня Горчакова згадувала: "Східці слизькі, містки від берега до купальні ледь тримаються і танцюють під вами, видаючи при цьому лиховісний тріск. І нерідко траплялося, що ті, які купалися, падали й дуже забивалися".

Були також пляжі без купалень. Курортники заходили в воду просто з берега. В Алушті цілі натовпи татарських чоловіків - а Південний берег до 1944-го заселяли переважно кримські татари - збиралися на пляжі й роздивлялися купальниць. Бо ніколи в житті не бачили настільки оголених чужих жінок. Ті ніяковіли й, бувало, довго не наважувалися вийти з моря. А місцеві підлітки перепливали з чоловічої частини на жіночу й під водою хапали купальниць за ноги.

Вечірні розваги курортників - катання на яхтах і човнах, відвідування балів, гра в більярд або карти, заглядання в чарку. Пили переважно місцеві вина. Пляшка бордо коштувала 65 коп., каберне і токаю - 90 коп., мадери - 1 руб. 20 коп. Найдорожчим був мускат - 1 руб. 50 коп. Власниця курорту Суук-Су Соловйова спробувала відкрити перше в Криму казино. Навіть збудувала приміщення. Але отримала відмову з поліції через "безнравственность" розваги.

Соловйова спробувала відкрити перше в Криму казино. Але отримала відмову з поліції через "безнравственность" розваги


Секс-туризм у Криму започаткували багатійки, які приїжджали на відпочинок без чоловіків, зайнятих на роботі. Біля готелів щоранку збиралися місцеві провідники-татари - красиві парубки в екзотичному східному одязі. Вони пропонували курортницям сісти на коней та оглянути найближчі околиці. Ті спочатку відмовлялися, тоді погоджувалися на колективну прогулянку. Згодом переходили до "індивідуальних турів" - удвох із провідником.

Курортниці щедро оплачували кінні екскурсії з домішкою сексу. Приміром, одна купчиха з Рязані збудувала коханцеві-татаринові будинок. А заможна вдовиця запросила провідника до себе в Москву. Запропонувала оклад 6 тис. руб. на рік плюс харчування й житло. Той погодився. Чиновник середньої ланки заробляв такі гроші упродовж п'яти років.

 


 

Грязями в Саках лікували застарілий сифіліс

 

Лікуватися в Криму їздили до Сак - невеликого села за 19 км від Євпаторії, посеред випаленого сонцем степу. Там були поклади цілющих грязей. Ними лікували ревматизм, туберкульоз кісток, застарілий сифіліс, жіночі хвороби.

Лікувальні процедури з проживанням у готелі, розташованому на території лікарні, коштували 165 руб. на місяць. Готель мав 50 номерів і вважався комфортним. Але в 56-річної княжни Олени Горчакової, яка зупинялася в ньому 1880-го, залишилися неприємні спогади: "Наглядач закладу відчинив двері до якоїсь конури, сирої та просякнутої всіма можливими запахами. Він завів мене до цієї жахливої кімнати з одним вікном, із двома ліжками, маленьким столом і за перегородкою брудним коником, замість гардероба чи комоду".

Якщо пацієнт поселявся в лікарняній палаті на чотири - вісім ліжок, він платив 90 руб. на місяць. Для порівняння: курс "электро-водолечения" в київському санаторії у Святошині коштував 30 - 50 руб. - за тиждень.

Гряззю покривали на 20 хвилин. Лежати потрібно було нерухомо

Лікувальні процедури спочатку приймали в каютах на березі солоного Сакського озера, а згодом - у спеціальному приміщенні лікарні. "Процес замуровування, чи закопування в грязь, дуже неприємний, - ділилася враженнями Горчакова. - Після того, як ви роздягнулися в кімнатці, пов'язуєте голову мокрим рушником, накидаєте на себе парусиновий плащ, взуваєте солом'яні туфлі, дуже подібні на постоли, і відправляєтеся на майданчик. Тут вас двоє жінок беруть під руки й повільно кладуть на спину, цілком прямо й руки по швах. Під голову підсовують низеньку дерев'яну лавочку й одночасно з обох боків покривають вас шарами грязі, змазуючи її руками так, щоб ніде не було тріщини і щоб вона мала вигляд гладкої поверхні".

Гряззю покривали на 20 хв. Лежати потрібно було нерухомо. Далі двоє фельдшериць у жіночому відділенні або двоє фельдшерів у чоловічому швидко знімали руками грязь, піднімали людину, завертали в плащ і вели до сусідньої кімнати. Там обмивали теплою водою. Після цього належало якнайтепліше вдягтися, йти до готелю чи лікарняної палати. І потіти, попиваючи теплий чай із малиною. За годину, якщо надворі нема вітру, рекомендували вийти подихати свіжим повітрям.


41 000 процедур

для понад 5 тис. людей відпускали на грязях у Саках за сезон, що тривав із 15 травня до 14 вересня, станом на 1910 рік


Меню "пансіонера з обмеженими засобами", Сакська грязелікарня, кінець ХІХ ст.

 

7.00 - чай із хлібом і чотирма шматочками цукру

9.00 - сніданок з однієї страви - приміром, битки, антрекот, омлет, яйця, котлети, кабачки тощо

Під час потіння - чай без хліба з трьома шматочками цукру

14.00 - обід із двох страв - борщ або суп, щось м'ясне

18.00 - чай із булкою та чотирма шматочками цукру

21.00 - вечеря з однієї страви.


"Я заможна, вдруге заміжня. Чоловік мій - сановна особа, але дуже ветхий і древній. Я шукала втіхи в товаристві, що мене оточує, але щоразу переконувалася, що кохають мене не як жінку, а як джерело прибутків. Щасливий випадок привів мене до Ялти, і провідник Ахметка мимоволі мене переконав у тому, що втішителі півдня - люди серця, а втішителі півночі - люди грубого розрахунку. Північні вимагали грошей, а Магомети й Сулеймани щоразу від них відмовлялися, і мені доводилося впрошувати їх узяти. Вірити їм, звісно, було би наївно, але це казали вони завжди так ніжно, що мимоволі хотілося вірити їхнім словам"

З анонімного листа курортниці про враження від секс-туризму в Криму, надрукований у московській газеті "Новое время" 12 листопада 1901 року

Зараз ви читаєте новину «Дерев"яний паркан відділяв чоловічий пляж від жіночого». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 5627
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода