"Оксамитових сезонів" у Криму років сто тому було два. Перший - навесні. Грошовиті виїжджали на Пасху після зими дихнути південним повітрям. Цей період тривав близько місяця.

Із кінця травня до середини серпня Крим порожнів. У цей спекотний час півострів відвідували хіба що люди з невисокими статками - дрібні чиновники, студенти, курсистки та гімназисти-екскурсанти зі своїми викладачами. Місцеве населення не вважало літні місяці "сезоном" і здавало житло за зимовими цінами.

У цей час кімната для сім'ї коштувала 20-25 коп. за добу. Навіть київський чорнороб заробляв такі гроші протягом 2 год. Слюсар - за 1 год., тесля - за 40 хв., чиновник київської мерії - за півгодини, а майстер на заводі Ґретера і Криванека (нинішній "Більшовик") - за 20 хв.

У липні - червні кімната для сім'ї коштувала 20 - 25 копійок за добу

Життя починало вирувати в другій половині серпня. Пік наступав у вересні й тривав до кінця жовтня. З усієї імперії зліталися до Криму великі чиновники, підприємці, банкіри, цукрозаводчики, відомі артисти - усі, хто мав тугий гаманець. Приїжджали не так купатися й засмагати, як розважатися. Ціни в готелях, рестораціях і крамницях зашкалювали. За цей час кримчани заробляли гроші, яких їм вистачало до початку наступного сезону.

"Оксамитовим", або "бархатным", сезон називався не тому, що приїжджі дефілювали набережною в оксамитовому вбранні. Просто в цей час півострів заполоняли аристократи, прізвища яких внесені до "Бархатних книг" - офіційних реєстрів російського дворянства.

Курортники зазвичай їхали поїздом до Севастополя, а звідти роз'їжджалися Південним берегом. Так було зручніше, бо сучасної траси з Сімферополя до Ялти ще не існувало.

Квиток із Києва до Севастополя у вагоні першого класу коштував 22 руб. 50 коп. За ці гроші можна було купити швейну машинку Zinger. За проїзд у вагоні другого класу платили 13 руб. 50 коп. Біднувата публіка, яка їхала влітку на спеку, задовольнялася вагонами третього класу. За квиток у ньому віддавали 9 руб., за які можна було придбати на базарі півтори сотні оселедців.

У серпні бажаючих їхати "к морю" ставало більше, ніж місць у вагонах. "Першим важким випробуванням для тих, що їдуть, є отримання квитка на проїзд, - описував ситуацію в залізничних касах 1906 року російський мандрівник Григорій Москвич. - Попередній запис, чергування годинами в довгому хвості коло каси в задушливій кімнаті, метушня й рейвах - це перше потрясіння для тих, хто бажає їхати".

Від севастопольського вокзалу до Ялти за 12-годинне трясіння в незручному омнібусі, який повільно тягнули кілька кляч, брали 6 руб. Швидше їхала поштова бричка, у яку була впряжена двійка коней, але то коштувало 8 руб. Візник фаетону з трійкою кобил погоджувався везти за 20 руб., а власник ландо з четвіркою коняк - за 30. Трохи зменшила плату поява 1907-го автомобілів: місце - 10 руб., оренда всієї машини - 40-60.

Надвечір утомлені подорожні виходили з омнібуса чи автівки на кінно-поштовій станції - в Ялті або іншому кримському курорті. Куди податися на ночівлю? Квартирними маклерами виступали візники. Вони мали домовленості з готелями й везли пасажирів туди. За кожного клієнта діставали винагороду.

Готельні ціни підскакували в 4 - 5 разів. Якщо зазвичай номер коштував у середньому 75 коп. за добу, то в сезон 3 - 5 руб. Фешенебельні заклади з вартістю помешкань 2 - 3 руб. правили по 8 - 10. Тому люди середнього достатку поселялися в готелі лише на кілька діб, а тим часом підшукували недорогі квартири.

Біля кожного готелю юрбилися комісіонери та пропонували "зручні недорогі мешкання". Чимало господарів здавали кімнату для сім'ї за 25 - 50 руб. на місяць. Комісіонер здирав за свої послуги 25% із власника житла і стільки ж - із клієнта. Курортники харчувалися здебільшого в ресторанах. За сніданок із двох страв платили 75 коп., за обід із чотирьох страв - 1 руб., ну а вартість вечері залежала від тривалості й масштабу гульби.

Найпопулярніші розваги відпочивальників удень - прогулянки набережною, купання в морі й екскурсії в гори під наглядом інструктора з гірського клубу.

"Купание, - застерігав путівник, - не лишено недостатков, из которых главный тот, что вода у купален нередко бывает загрязнена отбросами с судов, стоящих в ялтинской бухте". Мінусом Ялти був і кам'янистий берег. Найкращим місцем для купання вважалася Євпаторія - піщаний пляж, чиста вода. Та й ціни нижчі.

Пляжі були розділені. Високі дерев'яні паркани відділяли чоловічу територію від жіночої. А в Коктебелі узбережжя поділили на три частини - для купання чоловіків, жінок і коней. В Алупці, де пляж невеликий, оголосили, що зранку він чоловічий, ополудні - жіночий.

У Коктебелі узбережжя розділили на три частини - для купання чоловіків, жінок і коней. В Алупці оголосили, що зранку пляж чоловічий, ополудні - жіночий

Купання в морі коштувало 25 коп. Таку ціну встановили власники приватних купалень. Були й безкоштовні міські купальні. Про одну з них княгиня Горчакова згадувала: "Східці слизькі, містки від берега до купальні ледь тримаються і танцюють під вами, видаючи при цьому лиховісний тріск. І нерідко траплялося, що ті, які купалися, падали й дуже забивалися".

Були також пляжі без купалень. Курортники заходили в воду просто з берега. В Алушті цілі натовпи татарських чоловіків - а Південний берег до 1944-го заселяли переважно кримські татари - збиралися на пляжі й роздивлялися купальниць. Бо ніколи в житті не бачили настільки оголених чужих жінок. Ті ніяковіли й, бувало, довго не наважувалися вийти з моря. А місцеві підлітки перепливали з чоловічої частини на жіночу й під водою хапали купальниць за ноги.

Вечірні розваги курортників - катання на яхтах і човнах, відвідування балів, гра в більярд або карти, заглядання в чарку. Пили переважно місцеві вина. Пляшка бордо коштувала 65 коп., каберне і токаю - 90 коп., мадери - 1 руб. 20 коп. Найдорожчим був мускат - 1 руб. 50 коп. Власниця курорту Суук-Су Соловйова спробувала відкрити перше в Криму казино. Навіть збудувала приміщення. Але отримала відмову з поліції через "безнравственность" розваги.

Соловйова спробувала відкрити перше в Криму казино. Але отримала відмову з поліції через "безнравственность" розваги

Секс-туризм у Криму започаткували багатійки, які приїжджали на відпочинок без чоловіків, зайнятих на роботі. Біля готелів щоранку збиралися місцеві провідники-татари - красиві парубки в екзотичному східному одязі. Вони пропонували курортницям сісти на коней та оглянути найближчі околиці. Ті спочатку відмовлялися, тоді погоджувалися на колективну прогулянку. Згодом переходили до "індивідуальних турів" - удвох із провідником.

Курортниці щедро оплачували кінні екскурсії з домішкою сексу. Приміром, одна купчиха з Рязані збудувала коханцеві-татаринові будинок. А заможна вдовиця запросила провідника до себе в Москву. Запропонувала оклад 6 тис. руб. на рік плюс харчування й житло. Той погодився. Чиновник середньої ланки заробляв такі гроші упродовж п'яти років.

Грязями в Саках лікували застарілий сифіліс

Лікуватися в Криму їздили до Сак - невеликого села за 19 км від Євпаторії, посеред випаленого сонцем степу. Там були поклади цілющих грязей. Ними лікували ревматизм, туберкульоз кісток, застарілий сифіліс, жіночі хвороби.

Лікувальні процедури з проживанням у готелі, розташованому на території лікарні, коштували 165 руб. на місяць. Готель мав 50 номерів і вважався комфортним. Але в 56-річної княжни Олени Горчакової, яка зупинялася в ньому 1880-го, залишилися неприємні спогади: "Наглядач закладу відчинив двері до якоїсь конури, сирої та просякнутої всіма можливими запахами. Він завів мене до цієї жахливої кімнати з одним вікном, із двома ліжками, маленьким столом і за перегородкою брудним коником, замість гардероба чи комоду".

Якщо пацієнт поселявся в лікарняній палаті на чотири - вісім ліжок, він платив 90 руб. на місяць. Для порівняння: курс "электро-водолечения" в київському санаторії у Святошині коштував 30 - 50 руб. - за тиждень.

Гряззю покривали на 20 хвилин. Лежати потрібно було нерухомо

Лікувальні процедури спочатку приймали в каютах на березі солоного Сакського озера, а згодом - у спеціальному приміщенні лікарні. "Процес замуровування, чи закопування в грязь, дуже неприємний, - ділилася враженнями Горчакова. - Після того, як ви роздягнулися в кімнатці, пов'язуєте голову мокрим рушником, накидаєте на себе парусиновий плащ, взуваєте солом'яні туфлі, дуже подібні на постоли, і відправляєтеся на майданчик. Тут вас двоє жінок беруть під руки й повільно кладуть на спину, цілком прямо й руки по швах. Під голову підсовують низеньку дерев'яну лавочку й одночасно з обох боків покривають вас шарами грязі, змазуючи її руками так, щоб ніде не було тріщини і щоб вона мала вигляд гладкої поверхні".

Гряззю покривали на 20 хв. Лежати потрібно було нерухомо. Далі двоє фельдшериць у жіночому відділенні або двоє фельдшерів у чоловічому швидко знімали руками грязь, піднімали людину, завертали в плащ і вели до сусідньої кімнати. Там обмивали теплою водою. Після цього належало якнайтепліше вдягтися, йти до готелю чи лікарняної палати. І потіти, попиваючи теплий чай із малиною. За годину, якщо надворі нема вітру, рекомендували вийти подихати свіжим повітрям.

41 000 процедур

для понад 5 тис. людей відпускали на грязях у Саках за сезон, що тривав із 15 травня до 14 вересня, станом на 1910 рік

Меню "пансіонера з обмеженими засобами", Сакська грязелікарня, кінець ХІХ ст.

7.00 - чай із хлібом і чотирма шматочками цукру

9.00 - сніданок з однієї страви - приміром, битки, антрекот, омлет, яйця, котлети, кабачки тощо

Під час потіння - чай без хліба з трьома шматочками цукру

14.00 - обід із двох страв - борщ або суп, щось м'ясне

18.00 - чай із булкою та чотирма шматочками цукру

21.00 - вечеря з однієї страви.

"Я заможна, вдруге заміжня. Чоловік мій - сановна особа, але дуже ветхий і древній. Я шукала втіхи в товаристві, що мене оточує, але щоразу переконувалася, що кохають мене не як жінку, а як джерело прибутків. Щасливий випадок привів мене до Ялти, і провідник Ахметка мимоволі мене переконав у тому, що втішителі півдня - люди серця, а втішителі півночі - люди грубого розрахунку. Північні вимагали грошей, а Магомети й Сулеймани щоразу від них відмовлялися, і мені доводилося впрошувати їх узяти. Вірити їм, звісно, було би наївно, але це казали вони завжди так ніжно, що мимоволі хотілося вірити їхнім словам"

З анонімного листа курортниці про враження від секс-туризму в Криму, надрукований у московській газеті "Новое время" 12 листопада 1901 року

×