Ексклюзиви
Середа, 18 вересня 2019 18:15

"Я тобі голову відірву. Та плівка мені дорожча за кохану жінку"

"Я просидів ніч у майстерні й підбив підсумки життя. Вранці взяв палицю, валізу і поїхав у Одесу, щоб більше ніколи не повертатися до своєї квартири. Залишив у ній всі свої полотна, ввесь інвентар. Стояв на березі Чорного моря – ніби голий. Був людиною 32 років, якій треба починати все спочатку", – писав у "Автобіографії" кінорежисер Олександр Довженко.

У середині 1920-х він працював художником-ілюстратором у редакції газети "Вісті ВУЦВК" у Харкові. Входив до об'єднань письменників "Гарт" і ВАПЛІТЕ. Жив у будинку для працівників "Вістей". Квартиру допоміг отримати друг і редактор видання Василь Блакитний.

"Чиста, пахуча, причепурена й добрим смаком господаря і дбанням господині – першої дружини Сашка, вродливої, сіроокої, тихої Варвари, – описував помешкання Микола Бажан. – Білий, складений зі старанно одгембльованих (обструганих. – Країна) дощок стіл і обідній, і робітничий водночас, дві тахти, застелені українськими килимами, на стінці – репродукція Сезаннового пейзажу, привезена, певне, господарем із Берліна, мольберт, флакончик туші, тюбики фарб, пензлі, книги, з-поміж них напохваті – зеленуваті томики найулюбленішого Гоголя. Було враження, що тут живуть дуже світлі й щасливі люди".

Автор: Фото надане Сосницьким літературно-меморіальним музеєм Олександра Довженка
  Олександр Довженко 1921-го отримав виклик на дипломатичну роботу до Варшави. Візу дали на рік. Випросив подовжити її ще на стільки ж,  аби одночасно з роботою повчитися в художньому училищі в Берліні
Олександр Довженко 1921-го отримав виклик на дипломатичну роботу до Варшави. Візу дали на рік. Випросив подовжити її ще на стільки ж, аби одночасно з роботою повчитися в художньому училищі в Берліні

У тому ж домі Довженко влаштував майстерню. Кілька разів на тиждень у ній збиралися художники. Наймали натурницю й 2–3 годин малювали її.

"Довженко почав налагоджувати свої перші взаємини з царством кінематографа з плакатів для нових українських фільмів. Ходив на перегляди закуплених за кордоном стрічок, – згадував Микола Бажан. – Написи до них вишуканою українською мовою робив Майк Йогансен. Він часом доручав Олександру переклади титрів до окремих стрічок. Це для нього був і заробіток, і творчість".

Наприкінці 1925-го Довженко пише сценарій дитячого фільму. Несе його до Всеукраїнського фотокіноуправління – ВУФКУ. Та головному редактору сценарного відділу Юрієві Яновському сценарій не подобається, відкладає його.

"З Москви приїхала комісія, і почали журити керівників ВУФКУ за відсутність кіно для дітей, – загадував скульптор і режисер Іван Кавалерідзе. – Тоді й дістали сценарій Довженка. З Одеси викликали Лопатинського і запропонували ставити фільм. Це був уже 1926 рік".

Стрічку про піонера, який потрапляє у смішні історії, називають "Вася-реформатор". Знімати на Одеській кінофабриці доручають режисеру Фавсту Лопатинському з "Березоля" та оператору Данилу Демуцькому, який доти очолював фотолабораторію. Під час зйомок вони сваряться з директором кінофабрики і фільм не завершують. Доробляти картину дають німцю Йозефу Роні. Він ставить умову – сам буде і режисером, і оператором. Йому дозволяють.

За кілька тижнів директором кінофабрики стає Павло Нечеса, який доти працював у Ялті. Він помічає, що робота над "Васею-реформатором" Йозефу Роні не дається. Каже про це автору сценарію.

"Виїжджаю на кінофабрику, тому пропущу засідання, – пише Довженко до Товариства кінорежисерів, літераторів і сценаристів 20 червня 1926-го. – Картина моя "Вася-реформатор" зіпсована через неправильний вибір типажу і тлумачення художньої сторони постановки режисером. Мушу розглянути 3/4 зробленої стрічки і приймати участь у перезйомці деяких сцен і закінченні роботи".

"Довженко одразу втрутився у зйомки, показував артистам, як треба вести сцену, – писав у "Розповідях про сучасників" 1983-го Лесь Швачко, який працював тоді асистентом режисера. – Виходило жваво і смішно. Всі вже на репетиції реготали. Не сміявся тільки Рона".

Німець просить не втручатися у зйомку і не робити зауважень артистам. Довженко відходить убік і замовкає. Та під час наступної сцени не витримує і знову радить. Йозеф Рона мовчки знімає кіноапарат зі штатива, складає у ящик і йде геть.

– Фільму з мого "Васі-реформатора" не буде, – каже Дов­женко Нечесі. – Дозволь, Павле Федоровичу, мені самому зняти картину, хоч коротку якусь комедію. Так хочеться спробувати, аж руки сверблять.

– А сценарій де?

– Буде! За тиждень принесу.

"Написав сценарій за вечір. Приходжу вранці до ресторану снідати. Сидить начальник Головреперткому, саме приїхав лікувати виразку шлунка, – писав пізніше Довженко в нарисі "Виховувати молодих кінодраматургів". – Я до нього: "Затверджуйте сценарій. Дуже поспішаю". Затвердив"

Довженко береться знімати комедію "Жан Ковбасюк" – про перукаря й дівчину, яка хитрощами примушує його одружитися. Фільм робить у стилі англійця Чарлі Чапліна. Справляється за п'ять днів.

Здружується з актором Дмитром Капкою. Разом планують знімати серію комедій "Капка-футболіст", "Капка-фінінспектор", "Капка – агент карного розшуку".

"Переключаючись на роботу в кіно, я думав присвятити себе жанру комічних і комедійних фільмів, – писав Дов­женко в "Автобіографії". – Перший мій сценарій і перша режисерська робота були з цього жанру. Комедійними задумував нездійснені постановки "Батьківщини" – про євреїв у Палестині, "Загублений Чаплін" – про життя актора на безлюдному острові, і "Цар" – комедія-сатира на Миколу ІІ. Хотілося зняти веселу комедію. Адже до кіно пішов саме заради неї".

Про намір запропонувати сценарій Чапліну пише в листі до режисера Сергія Ейзенштейна, який перебуває у відрядженні в США: "Чи маєте ви можливість разом із товаришами Чапліним або кимось іншим, вислати мені візу, страшно подумати, для поїздки в Голлівуд. Хоч би на один місяць. Дуже хочу запропонувати Чапліну сценарій, над яким я дуже довго працював. У нас його зараз не можна ставити. Він пацифістський за змістом".

Автор: Фото надане Сосницьким літературно-меморіальним музеєм Олександра Довженка
  Олександр Довженко (стоїть третій ліворуч) брав участь у виступі самодіяльного театру в рідній Сосниці на Чернігівщині. 1912 року грав у постановці ”Сватання на Гончарівці”
Олександр Довженко (стоїть третій ліворуч) брав участь у виступі самодіяльного театру в рідній Сосниці на Чернігівщині. 1912 року грав у постановці ”Сватання на Гончарівці”

Захоплення комедіями підтримує режисер театру "Березіль" Лесь Курбас. Пропонує зробити постановку в театрі в Харкові.

"Курбас хвалив режисерські знахідки та сміявся з вигадок, які Довженко використав у "Ягідці кохання" (під такою назвою вийшов у прокат фільм "Жан Ковбасюк". – Країна), – згадував журналіст Олександр Мар'ямов. – Потім гаряче почав говорити, що немає для актора кращої школи, ніж роль в ексцентричній комедії, та ще й із хорошою музикою, яка задає ритм і дисциплінує рухи".

– Не вмієш писати сценарії, то й не берися. Тебе треба було б вигнати з кіно, та жалко – все-таки здібна людина, – каже Павло Нечеса після перегляду "Ягідки кохання" Олександру Довженку. – На тобі сценарій "Сумка дипкур'єра". Зробиш хороший фільм – твоє щастя, не зробиш – вибачай, хоч ти мені й друг – вижену.

У фільмі йдеться про загибель в Англії дипломата, який встигає передати випадковому робітникові документи, призначені для СРСР. Той робить усе можливе, щоб доставити їх у Ленінград.

"Дуже допомогла мені на початку одна незначна обставина. Я почав відвідувати натурні зйомки одного одеського режисера недалеко від фабрики, – описував свій досвід Довженко. – Те, що він робив з акторами, було так погано і безпомічно, що я одразу повеселішав. Подумав: якщо я бачу, що це погано, і знаю чому, значить, я не такий безпорадний".

"Актори полюбили Довженка, – згадував Юрій Яновський про зйомки в нарисі "Історії майстра". – Він шукав у них людей і знаходив. У його картині діють люди – такі простецькі, живі. Для Довженка актор полізе в льодяну воду, під осінній скажений дощ, буде бійку вести, не почувши болю й не вимагаючи амортизації. І з екрана дихатиме тоді на нас життя".

У "Сумці дипкур'єра" Довженко грає епізодичну роль кочегара пароплава. Це єдиний випадок, коли він знявся в кіно. Більше захоплення в нього викликає режисура. Особливо ставиться до монтажу. Каже, що на котушках із плівкою намотані його нерви.

– Загорський! – кричить до колеги, який випадково наступає на плівку. – Я тобі голову відірву. Та плівка мені дорожча за кохану жінку. Геть із монтажної, проклятий акторе!

У березні 1927-го фільм виходить на екрани кінотеатрів. На показ у Києві почесними гостями запрошують батьків режисера. Публіці картина подобається. Її купують і показують у СРСР і за кордоном.

"У кіно без року тиждень. Апарата не знаю, з актором ніколи не працював, – казав тоді Довженко кореспонденту журналу "Кіно". – Єдине ось "захоплений своєю роботою до пропасниці, до самозабуття. Іноді зовсім забуваю, де я та хто".

Тоді ж Юрій Яновський написав: "Тепер мені ясно, що Дов­женко знайшов те, чого шукав і чого не дала йому ані берлінська наука, ані перо журналіста. Він знайшов полотно на якому постать й образи, накидані його пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і кохають".

9 повнометражних художніх фільмів зняв Олександр Довженко – "Сумка дипкур'єра", "Арсенал", "Звенигора", "Земля", "Іван", "Аероград", "Щорс", "Мічурін" та "Прощавай, Америко". 1958 року на міжнародному референдумі у Брюсселі "Землю" внесли до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно

"Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка", –

Чарлі ЧАПЛІН (1889–1977), актор і режисер

Дружина дозволила йти до коханки

1894, 10 вересня – у сім'ї селян на хуторі В'юнище на Чернігівщині народився Олександр Довженко.

"У батьків Петра Семеновича й Одарки Єрмолаївни було 14 дітей. Четверо старших – Ваня, Сергійко, Лаврентій і Василько – померли в один день від пошести. Чотири труни підряд! Мама, що поховала разом чотирьох перших дітей посивіла, хоч їй не було й 30. Юними у 20 років померли Оврам, Ганна та Андрій, а інші – Гриша, Коля, Кулина, Паша, Мотря – ще дітьми. Залишилися тільки я і Сашко", – згадувала Поліна Довженко.

1907 – після Сосницької парафіяльної школи зараховують до тамтешнього чотирикласного училища. Вчиться на "відмінно". 1911-го вступає до вчительського інституту в Глухові на Сумщині. Заробляє на життя репетиторством.

1914 – закінчує інститут і стає вчителем Житомирського змішаного вищепочаткового училища. Викладає фізику, природознавст­во, історію, географію та гімнастику. Закохується у вчительку Варвару Крилову, живуть у цивільному шлюбі. 1917 року починає викладати у Вищепочатковому училищі № 7 у Києві, стає слухачем комерційного інституту. Записується у вояки 3-го Сердюцького полку Української Армії. Варвара Крилова їде за кордон із білогвардійським офіцером. Наприкінці 1919-го Волинський губернський ЧК арештовує Довженка як пі­дозрюваного у розвідувальній діяльності на користь армії УНР. Звільняють за два тижні.

1920 – секретар губернського відділу народної освіти в Києві, завідує відділом мистецтв і виконує обов'язки комісара театру ім. Тараса Шевченка. Наступного року починає працювати в Наркоматі закордонних справ УСРР, направляють до представництва у Варшаві.

Створює альбом шаржів "Ряба книга". 1922 року стає секретарем консульського відділу Торгового представництва УСРР у Берліні. Там вступає до приватного художнього училища професора Віллі Еккеля. Зустрічає Варвару Крилову й одружується.

1923 – повертається в Харків. Стає ілюстратором газети "Вісті ВУЦВК", співпрацює з газетами "Селянська правда", "Література. Наука. Мистецтво", оформлює альманах "Плуг", "Літературні усмішки" Остапа Вишні. 1926-го починає працювати на Одеській кінофабриці.

1928 – дружина дізнається про кохання Олександра до актриси Юлії Солнцевої та йде від нього. Хворіє на туберкульоз кісток і не хоче бути тягарем. Довженко перебирається працювати на Київську кіностудію. Пара переписується і зустрічається. 1933-го Варвара Довженко народжує Вадима. Його вважають сином Олександра. Вони схожі, але не спілкуються. Режисер живе з Юлією Солнцевою.

1933 – починає працювати на кіностудії "Мосфільм". Очолює Всесоюзну творчу секцію працівників кіно та організовує в Москві Будинок кіно. Протягом 1939–1940-х працює на Західно­українських землях у експедиції кінематографістів. Знімають життя на територіях, які перейшли від Польщі. Закінчує сценарій фільму "Тарас Бульба". Готується до зйомок біля фортеці в Ізмаїлі на Одещині, але починається радянсько-німецька війна.

1941 – спецкор газети "Красная звезда" на фронті. Знімає документальні стрічки "Битва за нашу Радянську Україну", "Перемога на Правобережній Україні". Пише кіноповісті "Україна в огні" та "Повість полум'яних літ". Йосип Сталін заборонив їх друкувати і знімати фільми, бо автор намагався з'ясувати причини відступу і втрат радянських військ.

1949 – викладає у Всесоюзному державному інституті кінематографії. У 1952–1956-х щоліта їздить на будівництво Каховської ГЕС, пише кіноповісті "Зачарована Десна" і "Поема про море". 1955 року на прохання Юлії Солн­цевої Варвара Довженко дала чоловіку дозвіл на розлучення.

1956, 25 листопада – помер на дачі біля Москви, похований на Новодівичому кладовищі.

Зараз ви читаєте новину «"Я тобі голову відірву. Та плівка мені дорожча за кохану жінку"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 5326
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода