Правильні слова можуть заспокоїти, підбадьорити та полегшити стрес, ось тільки знайти їх буває дуже складно.
Тут головне — пам'ятати, що підтримка — це не детальний розбір дій у конкретній ситуації (звісно, якщо вас не просили такої скласти) і точно не звинувачення "з кращих спонукань", пише glamour.
Нижче ми наведемо кілька прикладів, як не варто втішати близьких, щоб не зробити гірше, і як втягнути у слова щире співчуття та бажання допомогти.
Що не варто говорити близьким
Почнемо з того, що з більшою ймовірністю засмутить або розлютить близьку людину. Уникайте таких фраз у своїй втішній промові.
Ти сам вибираєш, про що думати і що відчувати. Просто не згадуй про погане, помедитируй чи книжку почитай.
Ступінь відповідальності людини за свої думки та почуття – це спірне питання.
Реакція на зовнішні події залежить від особливостей нервової системи, попереднього досвіду і навіть стану організму в конкретний момент — гормональних коливань, кишкової мікрофлори, рівня запалення та багато іншого.
Людина не за своєю волею заганятиме себе в депресію і продовжуватиме поганий настрій. Якщо вона це робить, є причини. Просто ви про них не знаєте.
Заявляючи про відповідальність за свої думки та почуття, ви ніби натякаєте людині, що вона сама винна у своїх проблемах, знецінюєте страждання та пропонуєте "простий", а насправді — неможливий у багатьох ситуаціях сценарій.
Та тобі гріх скаржитися! Є люди, яким набагато гірше, і нічого – живуть.
Коли проблеми виникають у нас, решта світу віддаляється і втрачає значущість.
Так, є люди, яким гірше, але яке це має значення, коли тобі погано?
Нагадуючи про чужі проблеми, ви, по-перше, знецінюєте страждання близької людини, а по-друге, апелюєте до її почуття провини. Не робіть так.
Подумай про своїх рідних – їм зараз теж погано.
Коли людина потрапляє у складну ситуацію, страждає не лише вона, а й її близькі. Особливо діти, яким потрібен функціональний батько, впевнений у своїх діях та світлому майбутньому.
Але нагадувати про це — найгірше, що можна зробити. Якщо людина емоційно виснажена і перебуває у постійному стресі, вона просто фізично неспроможна
спілкуватися, піклуватися і віддавати любов як раніше. А нагадування про це лише посилить почуття провини.
Тобі просто треба розпочати займатися спортом. Це допомагає менше переживати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи варто брати дітей на похорон рідних: що кажуть психологи
Я щиро переконана, що хороше тренування знижує тривогу і надає сил. Мені постійно хочеться сказати тим, хто скаржиться, тривожиться або засмучений: "Просто зроби інтервалку, і на один вечір будеш спокійний як слон". Але це поганий спосіб підтримати. Він не працює. Я знаю, бо пробувала.
Кожен має свій шлях до спорту, і він рідко починається в погані часи.
Щоб сформувати звичку до тренувань, отримувати від них задоволення та зрозуміти, що рух рятує від поганих думок, може знадобитися кілька років. А людині погано зараз.
Полон або зникнення безвісти – це не лише розлука з людиною, а й постійне відчуття невідомості та безпорадності, яке супроводжує її рідних.
У таких випадках важливо чесно говорити з дитиною і не давати хибних надій.
Ще одна ідея, як подолати таку розлуку – писати листи, повідомлення або щоденник для батьків, які в полоні.
Розповідати усе хороше й цікаве, що сталося за день, щоб не забути розповісти це, коли рідна людина повернеться додому.
Коментарі