– Під час Революції гідності церкви запропонували найпростіший діалог для людей із різними політичними поглядами, щоб ми почувалися єдиним народом, – каже релігієзнавець 40-річний Юрій Чорноморець. – Були своїми і для націоналістів, і для лібералів, і для тих, хто боровся за соціальне звільнення. Це було дуже важливо під час Майдану. Без цього спільного простору могло б відбутися те саме, що в Росії. Там опозиція розділена між лібералами й націоналістами, а поєднати їх неможливо.
На Майдані були отці з усіх українських церков. Яку роль вони зіграли?
– Священики виконували миротворчу функцію. Стримували агресію. В цьому їх заслуга. Інакше силове протистояння могло початися ще на початку зими. Згадую 11 грудня. Тоді силовики розтрощили одну з барикад і були вже готові штурмувати Майдан. Але отець із греко-католицької церкви зачитав звернення Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій щодо недопущення насилля над протестувальниками. Після того як він повідомив, що під зверненням є підпис митрополита Володимира (покійний предстоятель Української православної церкви Московського патріархату. – "Країна"), полковник "Беркута" сказав: "Все, хлопці, розвертаємось".
Після революції ставлення людей до українських церков змінилося?
– Багатьом не вдалося зберегти цей запал. Сьогодні церкви знову починають змагатися – хто патріотичніший, яка церква для всіх і який патріархат правильний. На Майдані було розуміння: всі боремося за народ. Нині ж чути заклики, що одні – правильні, а інші – зрадники. Цей шлях загубив Україну в 1917–1921 роках. Тоді теж було так: якщо не такий, як Петлюра чи Скоропадський – то зрадник. Зараз усе повторюється. Починаємо змагатися за егоїстичні інтереси і втрачаємо християнську тверезість. Звинувачувати одне одного – це деградація для церков. Може, навіть, повторитися розбрат початку 1990-х – релігійні війни і зіткнення. На жаль, ми за крок від цього.
Чого люди надалі потребуватимуть від священиків?
– Ідейного проводу. Ні в Україні, ні в світі криза завтра не закінчиться. В цих умовах народові необхідно давати надію. Підтримувати прагнення жити краще. Надихати на те, що витримаємо все. Політикам церква повинна нагадувати про їхню відповідальність. У Старому завіті майже на кожній сторінці написано про відповідальність царів і пророків. Бо від поведінки еліти залежить, буде цей народ благословенний чи навпаки – проклятий, і зникне з історії. Церкви забувають нагадувати, що політика – це високе служіння народу.
Як практично це втілити?
– Є Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій. Нехай збереться і окреслить 10 принципів, згідно з якими маємо жити в нинішній ситуації. А також опише Україну майбутнього, загальний соціальний ідеал. Пам'ятаю, 2011-го – на 20-річчя референдуму про незалежність України – церкви зібралися в Могилянці й напрацювали три прості ідеї: солідарність, права людини, правова держава. Це – фундамент для майбутньої країни. Нині потрібні не просто принципи, а рецептура – як втілювати солідарність і як будувати правову державу. Усе це треба прописати й означити спільною позицією церков. Тоді люди змагатимуться за спільний ідеал, а не за те, кому мають належати стіни того чи іншого храму.
3 
1
Коментарі