Ексклюзиви
Субота, 16 лютого 2019 11:00

"Ми за кількасот метрів від окупантів і вони могли нас розстріляти одразу"
5

29-річний Артур Кирєєв на війну потрапив командиром інженерно-техничої роти у 93-й бригаді Холодний Яр. Займався мінуванням території, облаштовував бліндажі та блокпости. У листопаді 2016-го отримав важке поранення, яке прикувало його до інвалідного візка. Про війну, життя та любов Артур розповів порталу Gazeta.ua

"Літом 2014 року, я прибув в зону бойових дій у Донецьку область, на підсилення своєї 93-ї бригади, - розповідає ветеран російсько–української війни Артур Кирєєв з позивним "Шаман". - Тоді все тільки розпочиналося. Наші батальйони були розкидані в напрямку селище Піски, Опитне і далі в цьому напрямку".

Автор: Цензор
  Донеччанин Артур Кирєєв на війну потрапив командиром інженерно-технічної роти у 93-й бригаді Холодний Яр
Донеччанин Артур Кирєєв на війну потрапив командиром інженерно-технічної роти у 93-й бригаді Холодний Яр

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Віталій Мартинов знищив снайпера з протитанкового гранатомета

Старший лейтенант Артур Кирєєв родом з Донецька. Сирота, його виховувала баба з дідом. У 2013 році закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю інженерні війська.

В мене розпочалися звичайні будні, про які переважно не пишуть історії. Ми просто копали рови, бліндажі, готували місця під блокпости. Здається, що тут нічого героїчного не має. Але ця праця рятувала життя сотням хлопців".

Ви самі, коли зрозуміли, що війна – це реальність?

Ми знаходились в районі Красногорівки, Донецької області. Один полковник, який командував ротою, попросив мене, щоб викопати бліндаж. Наш трактор до ночі його рив, але через кам'янистий ґрунт, далеко не пролізли. На ранок нам наказали змінити позиції, ми відійшли на 400 метрів. Там зробили нову позицію, а по старій позиції почали гатити московські окупанти. Туди летіли "ГРАДи", міни, САУ. Тільки чудо врятувало нас всіх від загибелі.

Переїхали на новий блокпост. Там ми стали свідками шаленого бою. Окупанти йшли в наступ і я чітко бачив їх на відстані в сотню метрів. Тут усі вже зрозуміли, що думки про якісь конфлікти розвіялись і в нас почалася повномасштабна війна.

Хоча в той же час, поряд з байдужістю, я побачив справжній героїзм наших бійців, які готові були до всього. Під час одного бою, нам всім довелося взятись за автомати, незважаючи на рід військ. Так гаряче гатили терористи. Поряд стояли наші мінометники. Вони все встигали робити: стріляти у відповідь, одночасно варити суп і співати пісню: "Путін, х..ло! Ла-ла-ла..!"

Під час одного бою, нам всім довелося взятись за автомати, незважаючи на рід військ

Подовгу ми ніде не затримувались, то ж довелося працювати по всій лінії вогню. Навіть під Іловайськом, в часи битви за нього(серпень 2014 року. - Gazeta.ua). Так все тривало до Нового Року, потім нас вивели з фронту.

Після декількох запеклих місяців війни, ви попадаєте до дому, як відчуття?

Я приїхав в Хмельницький до дівчини Аліни, тепер дружини. Мирна Україна – святкувала, люди раділи життю. Ніхто не відчував, що на Донбасі триває війна. Трохи відпочивши, повернувся в частину. Там почав навчати інженерно-саперній роботі молодих бійців. Хоча вони уже були краще підготовлені ніж ті, хто йшов воювати зі мною у 2014 році.

Ми знову повернулись в зону бойових дій, де робили різноманітну роботу, яка потребувала величезних зусиль і терпіння. Наприклад, змінювались на фронті батальйони, бригади. Вони залишали мінні загородження, доводилося йти з своєю групою і розчищати територію. Паралельно виїжджали на об'єкти, де навпаки потрібно було заміновувати територію.

Автор: надані родиною Кирєєвих
  Підлеглі офіцера Артура Кірєєва на передовій. Він стоїть по центру
Підлеглі офіцера Артура Кірєєва на передовій. Він стоїть по центру

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зробили захисний круг і гатили" - кіборг розповів про останні пекельні бої за ДАП

Були якісь небезпечні завдання, які назавжди запам'яталися вам?

Кожен день на війні - це нова історія, де щось трапляється. Тим більше в 2014- 2015 роках.

Але доленосна подія трапилась в листопаді 2015 року. Я отримав від комбата завдання – замінувати територію між позиціями шахта "Бутівка" та військовою частиною "Зеніт"(південно-західні околиці окупованого Донецька. - Gazeta.ua). Він пропонував, щоб я взяв спеціальну машину і виклав по всій території близько 200 мін. Це було нереально зробити - ми знаходились в полі за кількасот метрів від окупантів і вони могли нас розстріляти одразу. Плюс до всього - поле було не вивчене, там могли знаходитись небезпечні сюрпризи. Тому було прийнято рішення - робити все в ручну.

Ми майже виконали завдання - 200 протитанкових мін було розставлено по периметру. Нас прикривало "беха"(броньована машина піхоти. - Gazeta.ua) з під позиції "Зеніт". Спочатку росіяни вгатили по ній, потім почали крити нас мінами. Мені ще залишалося поставити дві свої міни, як поряд щось вибухнуло, я впав. Оклигав, здивувався, що геть не відчуваю ніг аж до поясниці.

Геть не відчуваю ніг аж до поясниці

Побратими швидко почали нас евакуйовувати і направили в Опитне, де знаходились лікарі. Під час обстрілу поранило 7 бійців, ще один боєць, старший сержант Благовіст - загинув. Разом зі мною дуже серйозно було поранено Володю Отінова. У його легеню потрапив осколок, і почала збиратися рідина. Якби не вчасна і фахова робота медиків, він там би і помер.

З Опитного мене перевели в місто Селидове. По дорозі туди, мені намагались постійно всунути "алкотестер". Мене це бісило, бо змушували дихати в цю штуковину. Потім я втратив свідомість і прокинувся уже в Дніпрі у лікарні імені Мечнікова.

Що найбільше вам набридало на війні, щоб ви хотіли змінити?

Статут Збройних сил України, який моментами просто знищує тебе, запал служити, воювати. Деякі офіцери ганяли бійців зранку до вечора просто так, щоб замучити їх,. Я розумію, що воїнами треба займатись, але це не значить, що потрібно безрезультатно експлуатувати їх. Я уже не кажу про постійну писанину. Тони паперу потрібно списати, щоб догодити комісіям, які не перевіряють боєготовність техніки, людей, а запитують чи є потрібні папери?

Автор: Міноборони
  Генерал Павло Ткачук став на коліно, аби вручити Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня старшому лейтенанту Артуру Кирееву, лютий 2018 року
Генерал Павло Ткачук став на коліно, аби вручити Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня старшому лейтенанту Артуру Кирееву, лютий 2018 року

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "З ручного кулемета Калашникова прицілився та зніс бандиту півголови"

Неприємно вражало повернення в армію старих офіцерів, які були на пенсії і тут вирішили прислужитись нашій країні. Вони приносили і приносять свої радянські порядки, які шкідливі для наших військ. Ці офіцери завжди зверхньо відносились до рядового складу.

Я ж навпаки ходив на завдання з простими хлопцями і це зближувало мене. Через таке офіцерське погане відношення до бійців, багато хороших хлопців йдуть з армії. Хоча саме командування ЗСУ має розуміти, що – це не вони врятували Україну, а волонтери, прості бійці, народ нашої держави.

Як ви попали в армію?

Я закінчив військовий ліцей в Донецьку. Табель у мене був поганий в школі, все 4-5 по 12-бальній системі. Бабуся побачила його і каже до діда: "Подивися, як наш внук добре вчиться". Але мене спалили 12 балів за фізкультуру. Дідусь такого неподобства не хотів терпіти і вирішив відати мене у ліцей. Він побачив, як там хлопці стрибають, бігають і подумав, що з мене теж користь буде.

Після закінчення ліцею, дідусь сказав, що я поступатиму в Донецький юридичний університет. Я пішов туди і почув таку новину від них: "Ти в нас сирота, маєш пільги, тому з тебе тільки $10 тис. і ти вчишся у нас". Це було занадто, то ж пішов працювати – вантажником-комірником. Почав заробляти гроші. Купив собі комп'ютер.

Одного дня прийшов дідусь і каже: "Поїдеш поступати в Кам'янець-Подільський!" Я навіть не знав, що таке місто є. Почав по карті дивитись і зрозумів, що це інший край України. Поступити спочатку теж не вдалося, тому підписав контракт. Прослужив декілька місяців і поступив в інститут, будучи солдатом контрактної служби. Закінчивши вищий заклад, попав за розподілом в 93-тю бригаду.

Автор: надані родиною Кирєєвих
  Офіцер Артур Киреев з дружиною Аліною до війни. Він закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю інженерні війська
Офіцер Артур Киреев з дружиною Аліною до війни. Він закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю інженерні війська

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я здивувався, коли мені сказали, що платитимуть зарплату"

Ви молодий, активний, живете насиченим життям. На війні осколок від міни пробиває ваш спинний мозок і ви уже 3 рік змушені бути в інвалідній колясці. Ви якось звикли до цієї ситуації?

До цього не можна звикнути. З цим просто потрібно жити. Це твій спосіб життя - хтось музикант, інший бухгалтер, а ти інвалід. Проте життя на цьому не закінчується і продовжуєш діяти. Зараз я вивчаю різні інформаційні програми, займатимусь іноземною мовою. Не потрібно присідати на "стакан" чи вживати наркоту. Тільки діяння врятує від депресії, поганих думок та іншого непотребу.

Моментами приїжджають побратими, друзі – це дуже могутня підтримка. Волонтери не забувають, дяка їм за це.

Познайомились у потягу

Поряд з Артуром завжди перебуває його кохана дружина. Це саме той випадок, коли про таких говорять: "Разом в радості і горі". Аліна чекала Артура, коли він воював, вийшла заміж за нього, коли він лежав в госпіталі, Вона не покидає його, коли хлопець в інвалідній колясці.

"На час його поранення, ми не були одружені. Я була студенткою і в переддень поранення Артура, ночувала в подруги, - розповідає Аліна Кірєєва. - 15 листопада 2015 року в місті відбувались місцеві вибори і нам запропонували побути спостерігачами. Ми завжди розмовляли двічі на день, зранку та вечором. Артур розказував, що вони охороняють склади, підмітають. Я не здогадувалась, що він займається такою справою".

Ми одружились у Львівському госпіталі

Зранку він мені зателефонував, ми поговорили і більше Артур не виходив на зв'язок. Я злилася, думала, що він випив пива з хлопцями і заснув. Зайшла у Facebook, хоча нечасто – це робила і прочитала, що на війні є багато наших поранених. Але не звернула уваги якоїсь особливої. Потім написала командиру Артура, щоб він розказав, де мій ненаглядний. Той відписав в другій годині ночі і повідомив, що Артур вийде на зв'язок зранку.

Автор: надані родиною Кирєєвих
  Квиток, який зберігає Аліна Киреева. Хоче зберегти його для потомків
Квиток, який зберігає Аліна Киреева. Хоче зберегти його для потомків

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Італійці кажуть, що у нас громадянська війна"

До того моменту, ми зустрічалися 8 років. Познайомились в поїзді. Він їхав в Донецьк з Хмельницького, а я у Харків до тітки. Від тоді сплило багато води, я й досі зберігаю той квиток, щоб показати потім дітям.

Наступного дня вибори, я сиджу зла, втомлена, мені телефонує його командир Саша і каже: "Ти тільки не хвилюйся, але Артура поранено". Я думала, що він жартує, але потім зрозуміла, що це важка правда.

21 травня 2016 року, ми одружились у Львівському госпіталі. В Артура була температура, він лежав втомлений, пам'ятаю, одягнутий в синю кофту. І просив: "Давайте, закінчуйте це швидше". Я ж була в джинсовій куртці, простому платті. Забігла в один із ювелірних магазинів і кажу: "Дайте дві обручки, швидко". Вони дивились на мене здивовано. Коли відбувалась вся церемонія, то я просто заплакала.

Зараз ви читаєте новину «"Ми за кількасот метрів від окупантів і вони могли нас розстріляти одразу"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 5048
Голосування Чи потрібно знімати торгову блокаду з ОРДЛО?
  • Ні. Торгувати з окупантом категорично заборонено!
  • Так. Торгівля і так процвітали, але в форматі контрабанди чи Ротердам+
  • Посилити торгові санкції, заборонити возити будь які товари на окупований Донбас
  • Кордони для товарів мають бути відкриті повністю
  • Свій варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода