Ексклюзиви
Неділя, 07 вересня 2014 11:25
Ольга Дячук
Ольга Дячук
Дописувач

Туга за Коломиєю

– Мы здесь не можем найти общий язык с людьми, – заявила Катерина.

Вона – переселенка з Тореза Донець­кої області. Два місяці мешкала у квартирі моєї бабусі в Коломиї на Івано-Франківщині.

Катерина з тих донбасців, що не підтримують "ДНР", не ходила на референдум сепаратистів. З двома неповнолітніми дітьми приїхала на Галичину наприкінці травня. Пошарпана австрійська архітектура міста й різноманіття магазинчиків її вразили.

– Я как-то была в Германии, так здесь все очень похоже. Здесь Европа!

Сусіди, дізнавшись, що на їхній вулиці оселилася сім'я біженців, почали приносити дитячі речі – ліжечко й візочок, купили велику упаковку памперсів. Місцева благодійна організація забезпечила матір із дітьми усім необхідним: від борошна до туалетного паперу.

Але за кілька тижнів почав назрівати конфлікт. Вибух трапився, коли 3-річний син Катерини, пустуючи, показав язика.

– Вот чему тебя здесь научили – язык показывать! Одни глупости и ничего полезного, – привселюдно заявила жінка.

Рівень невдоволення Катерини зростав щоразу після телефонної розмови з чоловіком, який залишився в Торезі. Переповідала моїй 67-річній бабці "о девочке, которую во Львовськой области дети забросали камнями потому, что она из Донецка" й подібні страшилки. Усе це її чоловік почув із телебачення. Очевидно, російського.

Зрештою, Катерина разом із дітьми вирушила до далекої родички в Макарівський район на Київщині.

– Там хотя бы на русском разговаривают. Может, нам будет легче.

Через тиждень на новому місці Катерина зателефонувала моїй бабусі.

– Мало того, что здесь все на украинском общаются, так еще и полные националисты! На нас смотрят искоса, малого во дворе обозвали "донецким". Очень скучаем по Коломые, там люди были намного толерантней.

Зараз ви читаєте новину «Туга за Коломиєю». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода