— Щойно відкрию двері класу — одразу почуваюся нещасним, — каже учень середньої школи Леон. Він — головний герой вистави "Мій дивний друг Вальтер". 7–8 листопада постановку Німецького театру Берліна показали у київському Молодому театрі.
Леон потерпає від знущань однокласників, за сюжетом. Дорогою до школи хулігани відбирають рюкзак, викидають з нього книжки. Сидить за партою сам. Дивакуватим учня вважають і вчителі. Зростає без батька. Мати втратила роботу, переживає депресію і не цікавиться сином. Леон зустрічає прибульця Вальтера. Той допомагає хлопцеві стати впевненішим, знайти спільну мову з однолітками.
— Відрізнятися від інших — це нормально, — каже режисерка вистави 38-річна Заломе Дастмальзі. — Хотіла показати, що важливо зрозуміти і прийняти себе, не намагатися стати кимось іншим. Виставу поставила за п'єсою німецької письменниці Сібілли Берг. У дитинстві авторка переживала те саме, що й головний герой. З неї сміялися, бо мати була алкоголічкою.
У Німеччині постановку не показуємо в театрах. Гастролюємо по школах. За сцену править класна кімната. Актори стрибають по партах, пишуть на дошці. Учні теж стають учасниками дійства. У Києві на сцені театру поставили 6 парт. За них посадили глядачів, які купили квитки на виставу.
Після спектаклю влаштовуємо обговорення. Багато дітей діляться історіями про цькування. Але у більшості випадків говорять не про себе, а про друзів, знайомих. Іноді нас запрошують виступити вчителі, які помічають подібні проблеми у своїх школах.
— У дитинстві бував по обидва боки барикад, — каже виконавець ролі Леона Надім Жаррар, 38 років. — То сам задирався до інших дітей, то глузували з мене. Причиною знущань може стати будь-що — вбрався не в ту футболку, змінив зачіску або почав носити окуляри. Покласти цьому край може віра в себе, підтримка близьких. Вальтер вчить Леона прийомів кунг-фу, заохочує відповідати на уроках. Хлопець відчув у собі якийсь внутрішній стрижень, і більше ніхто не наважився витирати об нього ноги.
Прибульця Вальтера грає акторка Жаве Асефджа, 42 роки.
— У новинах частішають згадки про цькування в українських школах, — каже 23-річна Наталія Сиваненко з Молодого театру. — Але проблема залишається. У нас дуже мало вистав, розрахованих на підлітків, а тим паче — на таку тему. Здебільшого ставлять для дітей і дорослих. До підлітків важко знайти підхід, вони соромляться показувати емоції. Театральні умовності викликають у них відторгнення. У виставі "Мій дивний друг Вальтер" актори не намагаються повчати. Не соромляться нецензурних слів, жестів. Важливо пояснювати, як не піддаватися тиску.
8 
35413
Коментарі