— Поляки люблять своє кіно. Якщо в кінотеатрі одночасно показують американський і вітчизняний фільм, то більшість вибере останній. У Гдині щороку відбувається фестиваль, де показують лише польські фільми. Туди неможливо дістати квитки, бронюють за кілька місяців, — каже представник Польського інституту в Києві 31-річний Віктор Собіянський. Дні польського кіно в Україні триватимуть 25–31 жовтня. Фестиваль пройде в Києві, Одесі, Харкові, Вінниці та Луцьку. Розмовляємо про найцікавіші картини програми.
"Холодна війна", реж. Павел Павліковський
Співачка й танцівниця Зуля на велику сцену потрапила з села. У неї зав'язуються романтичні стосунки з відомим піаністом Віктором, за сюжетом. Коханню заважають постійні гастролі. Дія фільму розгортається у Польщі 1950-х. Керівництво колективу, в якому виступає Зуля, вимагає, щоб у піснях якомога частіше прославляли Сталіна. Музиканти ламають голову, як вплести згадки про нього у фольклор.
Драма має багато комічних моментів, що висміюють порожні комуністичні лозунги.
Фільм чорно-білий. Це підкреслює атмосферу холоднечі — як у зовнішній політиці соціалістичної Польщі, так і в стосунках між героями. Чоловік і жінка емігрують у різні західні країни, не можуть бути разом.
"Холодна війна" отримала нагороду за найкращу режисуру на Каннському кінофестивалі. Польща висуває цю стрічку на премію "Оскар" як найкращий фільм іноземною мовою. Павліковський уже отримував цю нагороду зі своїм попереднім фільмом "Іда"про єврейку, яка стала черницею.
"Найкращий", реж. Лукаш Пальковський
36-річний Єжи Гурський поставив світовий рекорд на змаганнях із тріатлону.
Про відомого в усьому світі спортсмена на батьківщині в Польщі 1990-х майже ніхто не знав.
У молодості Гурський був наркоманом, сидів у в'язниці. За своє життя полюбив двох жінок. Перша загинула від передозування. Друга — лікарка, яка допомогла йому побороти залежність. Гурському казали, що на все життя буде прикутим до інвалідного візка. Почав тренуватися, став на ноги. На змаганнях пробіг 84 кілометри трохи більше, ніж за добу. 10 років ніхто не міг побити цей результат. Сильна історія, яка вчить вірі в себе.
"Птахи співають у Кіґалі", реж. Йоанна Кос-Краузе, Кшиштоф Краузе
Режисерське подружжя Краузе багато подорожувало Африкою. Їх вразила історія геноциду народу тутсі на території Руанди 1994-го. Друге корінне плем'я цієї центральноафриканської країни хуту за півтора місяця вбили мільйон співвітчизників. На основі розповідей місцевих вирішили зняти фільм, присвячений трагедії. Це остання спільна робота подружжя. Кшиштоф Краузе помер 2014-го. Його дружина завершувала стрічку сама.
Клодін — донька відомого орнітолога, за національністю тутсі. Усі її родичі загинули. Батьків убили і з'їли сусіди, за сюжетом. Випадки канібалізму були непоодинокі в Руанді. Колега батька полячка допомагає Клодін утекти в Польщу. На чужині біженку не розуміють, ніхто не чув про трагедію її народу. Клодін не вдається прижитися на новому місці. Їде назад до Руанди.
Стрічка перекликається з подіями в Україні. Те саме, що й героїня, відчувають українські солдати, коли повертаються з Донбасу. Жителі мирних міст ніби не помічають, які жахи кояться в їхній країні.
3 
35413
Коментарі