У Вологді — між Москвою й Архангельськом, в одному меню я нарахував шістнадцять найменувань супів. У далекому краї на схід від В"ятки, де відбували заслання Герцен і Салтиков, у домі одного затятого противника більшовизму, який безперестанку гудив існуючий режим, нам подали такі страви: приперчену в"ялену рибу, рибу відварну, рибу солону, рибу в маринаді, вінегрет, мочені яблука, кав"яр і масло, три сорти вина та хрін зі сметаною. Ці тринадцять закусок були сервіровані під сорокаградусну горілку, звану в народі "риковкою" (бо її начебто п"є сам Риков), а також портвейн, малагу, вишневу настоянку й зубрівку — це чудовий самогон із запахом трави, яку їдять дикі сибірські буйволи. Це на початок. Після цього занесли самовар і подали свинину, індичку, салати та соуси, пироги, варення, фрукти, торти, каву й якесь гірке водянисте пиво. При цьому хазяї на чому світ стоїть сварили революцію, яка зруйнувала їхнє блискуче довоєнне життя.
У Москві мені доводилося бачити жебраків, які тримають у руці бутерброд, намащений шаром кав"яру завтовшки в палець. Не випускаючи з рота папіроси і не припиняючи жувати, вони тягнуть одвічний православний, російський (він же циганський) приспів: "Подайте, люди добрые!". Я завжди був противником феєрверків і бенгальських вогнів, але якщо ви сьогодні подорожуєте Росією і якщо у вас, як у гоголівських героїв, м"ясний фарш стоїть у горлі, то ви не можете погодитися з твердженням європейської преси про те, що Росія вмирає з голоду. На станціях між Ярославлем і Якшангою я бачив на величезних срібних тацях таку кількість смажених рябчиків, що здавалося, немовби їх буквально хтось загрібав лопатою.
Вагони й вулиці запльовані гарбузовим насінням, а більшість людей, з якими вам доводиться спілкуватися, щось жують, намагаючись розмовляти з набитим ротом. В установах заварюють чай, їдять гарячі пиріжки з м"ясом. Чиновники, розмовляючи з клієнтом і оформлюючи документи, вічно чимось шурхотять у своїх ящиках або гризуть яблука.
Центр Москви являє собою скопище хліба, кримських фруктів, холодцю, кав"яру, сиру, халви, помаранчів, шоколаду та риби. Діжки сала, масла, ікри, вгодовані осетри в метр завдовжки, обідрана червона риба, солона риба, запах юхті, масла, солонини, шкіри, спецій, бісквітів, горілки — ось центр Москви. Отже, димляться самовари, пахкотять гарячі, жирні, гоголівські пироги; мішки з борошном і бочки з маслом, здоровезні рибини та м"ясний фарш, супи овочеві, з капустою, цибулею, яловичиною, яйцем — і жебраки, які жебрають Бога ради. Сліпі, кульгаві, в хутряних кожухах або червоних вовняних кофтах — удень і вночі зустрічаєш їх на бруківках і хідниках. […]
Отже: запах юхті, м"ясний фарш, час, який не гроші, папіроси фабрики імені Рози Люксембург — за все сплачено сріблом, трохи дешевше за ціни міжнародного золотого паритету. 10 золотих рублів (червонець) під час мого перебування в Росії дорівнював приблизно 4,34 долара. Можна пообідати на рубль сорок. Обід із трьох страв: суп або суп-пюре, щі або яловичий суп із величеньким кавалком м"яса. Потім риба або печеня, салат, шоколадний крем або морозиво. Обід на 60 копійок складається із супу зі шматком яловичини та печені з гарніром. Текстиль так само дорогий, як і в Німеччині. Чайові давати не заведено. Утім, офіціанти — тема для окремої глави. У кіосках і почекальнях на вокзалі продаються книжки — від творів енциклопедистів до безбожників-матеріалістів першої половини ХІХ століття й повні зібрання творів Маркса й Енґельса, Леніна, Бухаріна і т. д. Приємний сюрприз після європейської порнографії. На прикордонних польських, литовських і латвійських станціях у ваших вухах ще лунають повідомлення білогвардійської преси про азіатські методи ведення господарства в московітів. Однак станції потойбіч відносно чисті й охайні, з непоганими ресторанами та книжковими кіосками. Отже, перше й головне враження — те, що країна не голодує, і що тут багато читають.
Жінки вбрані дуже просто. Кав"ярні відсутні. Усі готелі належать державі, ціни в них удвічі-втричі вищі, ніж у Німеччині
Друге враження, яке переслідує вас із першого ж дня, — це голоси незадоволених... Такі люди, як царські чиновники, служниці, кельнери, вдови, гнила чеховська міщанська інтелігенція, не розуміють того, що відбувається, вони зітхають і похмуро бурмочуть.
Російський чиновник, який за царя носив полковничі погони або генеральські еполети, а тепер убраний у задрипаний цивільний піджак, дивиться на все це із глибоким роздратуванням. Шкіра на ньому лупиться, як на мумії, в нього пронизливий прокурорський погляд сірих очей, його закоренілий бюрократизм, уроджена злоба, непробивна тупість, прихована невикорінною печаттю умовностей традиційного виховання, приправлені передовицями з газети "Новое время" та завченими фразами про народ, Бога й царя. Отакий собі чиновник працює на теперішній режим, але тихцем ненавидить усе та вмирає з прокльонами на вустах. Ці легендарні російські чиновники висловлюють судження про події з погордою, і з їхніх поглядів і нудних голосів сочиться презирство. Для цих типів усе, що відбувається, — безглузде порушення порядку, бунт, хаос, насильство, злочин. Вони ненавидять усіх і вся, усвідомлюючи своє безсилля, тремтять перед ЧК і вмирають — розтоптані та переможені. […]
Потрібен меткий розум, масштаб особистості, знання, переконаність, обдарованість, досвід, винесений із пережитого на власній шкурі, для того, щоб відчути темп руху, усвідомити його напрям і взяти ініціативу у свої руки. Нічого цього немає в панів юнкерів і поміщиків, і тому вони надають перевагу купанню в Дунаї та риболовлі в Сремскі Карловці, шести- або восьмигодинному робочому дню в якійсь запилюженій московській установі або конторі.
Поруч із незадоволеними та переможеними клубочиться новий світ, людська юрба, яка в першому поколінні переживає пробудження і створення власної державності: "Я — радянська людина!" […] Радянська людина повісила на цвях свою солдатську каску та револьвер, вона торгує деревиною, створює кооперативи, будує залізниці, проводить електрифікацію, але завтра знову готова одягти каску, взяти револьвер і стати до смертельного бою. Давній лад ліквідовано, його юридично не існує. Нині це зрозуміло, неспростовно й відчувається на кожному кроці. Доведено, що можна обійтися без великих умів, що відбули на еміграцію.
За своїми зовнішніми, поверховими формами життя в сучасній Росії нічим не відрізняється від життя на Балканах або в Литві, або де завгодно в просторі, що лежить на схід од лінії Данциг–Трієст. Потяги курсують за розкладом. Щоправда, я подорожував у міжнародному експресі, і тут спальні вагони були чисті й охайні, та й годували добре. Мандрівника, що прибув з урбанізованої буржуазної Європи, з першого погляду вражає відсутність розкоші. Жінки здебільшого вбрані дуже просто. На вулицях переважає скромний середній смак... Кав"ярні відсутні. Усі готелі належать державі, ціни в них удвічі-втричі вищі, ніж у Німеччині. Звичайний номер у готелі коштує щонайменше шість-вісім рублів на день, що, беручи до уваги низький курс долара, дуже дорого. Приватна особа, яка подорожує у своїх особистих потребах, може в перший же день у готелі відчути, що бути індивідуальним туристом у декілька сотень разів складніше, ніж бути членом якої-небудь організації, товариства або профспілки. Організація — все, індивідуум — ніщо... Відчуваєш, як твориться фундамент нового порядку в ситуації саботажу з боку всього світу та значної частини російської інтелігенції.
Переклад з хорватської Тадея Шангри
8 
35413
Коментарі