48-річна Ірина Ширина 12 років ночує в парках, на вокзалах, під платформами, в під"їздах столичних будинків. На виставці "Арт-прописка" у київській галереї "Лавра" показує вісім своїх картин. На більшості — амурчики з крильцями.
— У дитинстві рік ходила до художньої студії, але класна керівничка заборонила малювати, бо я вчилася на "трійки", — розповідає російською. — Тепер малюю у благодійному фонді "Стефанія". Туди можуть приходити всі бездомні. Можна помитися, перевдягтися, поїсти. Час від часу безкоштовно видають одяг і взуття.
Ірина розпаковує свої картини. У вухах має сережки, на руці браслет, на середньому пальці перстень. Каже, все — біжутерія.
Народилася в російському місті Красноярськ.
— Коли мала 2 роки, мама вдруге вийшла заміж. Жили у її свекрухи. Вона не любила мене. Часто сварила, била. Мій дідусь був військовим, його саме направили в Конотоп. Забрав мене із собою.
За матір"ю дуже скучала. У 10 років поїхала до неї. Але стосунки не склалися. Молодша на чотири роки сестра весь час кричала: "Котись у свій Конотоп". Мама казала, що я ображаю сестру. Через рік повернулася назад. Після мого від"їзду дідуся розбив правосторонній параліч. Він міг ходити тільки з паличкою, потовстішав.
Ірина має дітей — 25-річного Євгена, Миколу, 14 років, та на рік молодшого Віктора.
— Старший народився недорозвиненим. Перший чоловік Толік називав мене дурочкою, бо народила таку дитину. Він дожив до 45 років. Подруга розказувала, прийшов додому п"яним, ліг спати і захлинувся блювотинням. Женя живе в Конотопі, в будинку свого дядька, працює вантажником на базарі. Два рази приїжджала до нього, але мене не пустили.
Батько двох інших — 58-річний львів"янин Володимир.
— Коли народилися хлопчики, сиділа в декреті. Получала мало, не вистачало на комунальні платежі. Володя працював у якійсь сумнівній фірмі "купи-продай", його "кидали" на гроші. Потім пішов продавцем на базар. Почав пити, тверезим його не бачила. У квартирі відключили світло, воду, опалення.
Подружжя вирішило продати житло, щоби повіддавати борги.
— Продавали через опікунську раду. Покупці розрахувалися з боргами, а нам купили будинок у селищі Дубов"язівка на Сумщині. Там Володя раніше працював на будівництві електростанції. Мав багато друзів. Дожилися до того, що його товариші до нас уночі приходили, пили. Сказала йому: так жити більше не можу.
Хату продали сусідові та поїхали до Львова до батьків Володимира. Він запевняв Ірину, що ті знайдуть місце для онуків.
— Накупили їм подарунків, привезли кольоровий телевізор, магнітофон. Прожили тиждень. А потім його батьки зібрали мої речі та сказали: "Ти з нашим сином не розписана, ми навіть не знаємо, чиї це діти. Забирайтеся геть". У Києві на заводі "Вулкан" був притулок для бездомних. Там в актовому залі бомжі спали на стільцях, дітей клали долі. Але були такі, які курили прямо в приміщенні, на сходах лишали презервативи. Весною всіх виставили на вулицю. Через дорогу від "Вулкана", де зараз басейн, збудували наметовий городок. Місяці жили там, доки жителі будинків не почали жалітися.
Каже, з дітьми біля Дарницького вокзалу ночувала під платформою.
— Спочатку спати не могли — від поїздів страшенний шум. Із часом звикли. Улітку розбиваємо намет у лісі. Вбиваємо чотири палиці, зверху накриваємо целофаном. Прикладаємо гілками, щоб вітер не здував.
На зиму здала дітей до інтернату в селі Штепівка Лебединського району на Сумщині.
— Коли працювала двірником, регулярно давали зарплату, то були гроші на білет. Але три місяці тому звільнили. У листі розказала дітям, чого не можу приїхати. Вихователька відписала — вони все розуміють і не обіжаються.
Володимир чотири тижні тому зник.
— Здали пляшок на 15 гривень, думала, гроші на проїзд будуть. А він півлітра горілки купив. Після цього його не бачила.
Знімає целофан зі своєї картини "Єврей". На ній — бородатий чоловік у капелюсі йде вулицею.
— Мій батько був євреєм. Але цей портрет схожий на Володю. Якщо зняти шляпу і збрити бороду. Та найбільше подобається малювати амурчиків. Вони наївні, стріл не пускають. Колись я теж така була.
Двічі Ірина виносила роботи на продаж. Але нічого не вторгувала.
— Підійшов один елегантний франт, запропонував за картину 100 гривень. Ледве втрималася, щоб не вилаяти його. Потім півночі плакала.
Скоморохова і Хлудов збираються одружитись
Росіянка Марина Хлудова, 37 років, переїхала до Києва із Санкт-Петербурга. Посварилася з мамою і пішла з дому. Лікувалася від алкоголізму. У столиці бомжує разом із Геннадієм Скомороховим, 54 роки. Обоє малюють у художній студії Олександра Білозора при благодійному центрі "Стефанія". Марина створила 13 картин, Геннадій — 20. Збираються одружитися, коли знайдуть житло.
— Зараз сплю в під"їзді, а літом разом ночували в лісі, — каже Марина. — Миюся і стіраю при "Стефанії", щоб зачуханою не ходити. Їмо те, що збираємо на мусорці. Навіть помади нові й чоботи знаходила.
Ольга ГЕМБІК
1 
1
Коментарі