9 червня в столичному музеї Шевченка відкрилася ювілейна виставка художника Анатолія Гайдамаки, 70 років. Він автор 30 архітектурних об"єктів у 13 країнах, зокрема музею Великої Вітчизняної війни в Києві, храму святої Трійці в Македонії.
Київська виставка називається "На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил". У першій залі — проекти, які Анатолій Гайдамака створив за 20 років. У другій — ескізи задумів, які йому не вдалося здійснити.
— 30 років вони чекають, — витирає хустинкою піт із чола. Довге сиве волосся скуйовджене вітром. — Втомився оббивати пороги владних кабінетів. Навіть виставку до 70-річчя самому довелося організовувати. Ніхто і гривні не дав.
2006-го художник створив Меморіал пам"яті героїв Крут на Чернігівщині. Поставив капличку та штучне озеро у формі хреста. Каже, цей пам"ятник йому наснився. На відкриття приїздив президент Віктор Ющенко.
— Червону стрічку перерізав, — складає пальці у вигляді ножиць митець. — А гроші бізнесмен Сергій Тарута дав. Його працівники порахували, що об"єкт обійдеться в 5 мільйонів. Я кажу: нам вистачить і півтора, я не откатчик.
Гонорару автор не отримав. Каже, в законодавстві цього не передбачено:
— У нас немає поняття "автор ідеї". Уже мільйонером був би, якби за проект хоч тисячу отримував. Крім машини, нічого не маю. Мешкаю в майстерні на Андріївському узвозі, яку хочуть прихватизувати. Живу з проектів, які роблю в Росії. Останній "Нефть Росии: традиции и современность" робив на замовлення компанії "Лукойл" у Ханти-Мансійську. Заманили мене туди брехнею. Сказали, що в Москві працюватиму, а тоді посадили на літак до Ханти-Мансійська. Я запанікував, бо навіть не уявляв, де воно знаходиться. Дістав карту, почав шукати. Потім виявилося, що там нормальні люди. Я таку виставку їм зробив, що потім 44 міста Росії з нею об"їхав.
Заходить офіцер у зеленій формі з трьома зірочками на погонах.
— Від імені президента дозвольте привітати вас із відкриттям ювілейної виставки, — протягує букет червоних троянд і темно-синій паперовий пакунок із гербом.
— Я сподівався, Віктор Андрійович сам прийде, — каже Гайдамака.
— У нього купа справ, — розводить руками посланець і йде геть.
— Цікаво, що там? — трясе пакунком художник. — Ми з Ющенком понад 10 років приятелюємо, ще з часів, коли він у Нацбанку працював. Треба буде набратися сміливості й розказати, що не маю квартири. Остання наша суперечка була через Десятинну церкву. Ющенко хоче, аби її відбудували. А я проти, бо тієї церкви ніхто не бачив. Сяде Руслан Кухаренко (начальник столичного управління культурної спадщини. — "ГПУ) і почне фантазувати.
Мовчки ставить квіти у воду в залі, де висять його роботи. Розповідає, Ющенко любить митців і мистецтво:
Посадили на літак до Ханти-Мансійська. Я запанікував
— Але його любов спонтанна, а політики державної немає. Я 10 років ношуся з ідеєю Парку світових культур. Хотів його на місці сміттєзвалища звести від мосту Патона до Видубичів. Приніс проект до Юлії Тимошенко. Вона каже: "Хай кожен наш мільйонер у вашому парку по дереву посадить. За одне дерево братимемо по 20 тисяч і таблички чіплятимемо, хто садив. Буде наче алея зірок в Голлівуді". Коли взялися за це — виявилося, що вся земля під звалищем продана.
Київська влада не хоче продовжувати договір із художником про оренду майстерні.
— Я заборонив би пенсіонерам голосувати, — каже Гайдамака. — Бо вони за кілограм гречки й літр олії майбутнє онуків продають. Подавав заявку на конкурс реконструкції майдану Незалежності. Але переміг інший. Думав, тільки ідіоти можуть такий проект реалізувати. Змогли.
Згадує, як із Ющенком приїжджали у Батурин на відкриття пам"ятного хреста:
— Працівниця місцевого музею показала нам маленьку ікону Богородиці з немовлям. Її знайшли археологи в могилі на кістках матері й дитини, черепи яких були пробиті прикладами. Жінка попросила Віктора Андрійовича допомогти відреставрувати іконку, бо та довго в землі лежала. Я кажу: давайте збудуємо стіну пам"яті й облицюємо її 15 тисячами таких ікон. А ще хотів перенести до Батурина Нікольський собор, який колись Мазепа збудував у Києві, а в 1934-му розібрали на цеглу. Віктор Андрійович мене не зрозумів.
Каже, в 1990-х переважно писав картини:
— Іноземці тоді зі столиці вивезли тисячі картин, а повернули одиниці. Я віддав 12 полотен француженці, яка працювала прес-аташе у президента Франції Франсуа Міттерана. Вона їх виставила в якомусь абатстві, а потім забрала. На дзвінки не відповідає, на листи теж. Довелося їхати в Париж й силою відбирати полотна.
3 
1
Коментарі
1