Четвер, 10 березня 2011 22:28

"Я доб'юся відставки Дмитра Табачника"

Автор: фото: Тарас ПОДОЛЯН
  ”Якби я сказав про відставку міністра освіти Дмитра Табачника рік тому, ніхто не почув би. А тепер вдалий час, — каже лауреат Шевченківської премії київський письменник Василь Шкляр. — Учора за мною стояли тисячі людей, вранці — сотні тисяч, а зараз мільй
”Якби я сказав про відставку міністра освіти Дмитра Табачника рік тому, ніхто не почув би. А тепер вдалий час, — каже лауреат Шевченківської премії київський письменник Василь Шкляр. — Учора за мною стояли тисячі людей, вранці — сотні тисяч, а зараз мільй

"Не дали тепер, так дадуть у четвер. Це формальність, яка мало мене цікавить", — каже письменник 59-річний Василь Шкляр. 9 березня о 13.00 він покладає квіти до столичного пам'ятника Тарасові Шевченку.

У середу у місті Канів на Черкащині вручали Шевченківські премії. Василеві Шкляру відзнаку не дали, хоча Шевченківський комітет ухвалив присудити йому премію за роман "Чорний Ворон". Напередодні у листі до президента Януковича письменник заявив, що не візьме премії, доки при владі залишається міністр освіти Дмитро Табачник.

Василь Шкляр кладе квіти до пам'ятника Кобзареві. Хреститься і читає молитву. Як спускається, його обступає юрба.

— Ми вами пишаємося, — каже чоловік із сивою бородою. — Ви прекрасний письменник і мужній громадянин. Гарно носа втерли Табачнику.

— Но почему вы дифирамбы поете нашему президенту? Никто из нас его не признает, а вы пишете "вельмишановний президенте".

Василь Миколайович починає виправдовуватися:

— У підручнику за п'ятий клас є розділ, присвячений діловому мовленню. Користувався цими правилами. Адже тільки серйозний лист може дійти до адресата.

Ставить автограф на кількох примірниках книжки "Чорний Ворон". Люди принесли роман із собою.

— Якби я про відставку Табачника сказав рік тому, ніхто не почув би. А тепер вдалий час. Я маю свою мету і досягну її — відправлю Табачника у відставку. Вчора за мною були тисячі, вранці — сотні тисяч, а зараз мільйони. Усі лауреати Шевченківської премії мені передзвонили. Говорили, що готові стояти за мене до кінця.

Підходить чоловік із трьома книжками під пахвою. Вони всі у білих обгортках, зверху чорним фломастером напис "Василь Шкляр. Лауреат Шевченківської премії 2011 року". Жінка у старому пальті шепоче на вухо Василеві Миколайовичу молитву. Дідок заперечливо махає головою, просить не заважати. Але та не слухає, продовжує читати. Наприкінці додає:

— Хай Бог благословить вас та Україну.

Письменник відходить від натовпу. Одягає картуза, закурює цигарку.

— Як оприлюднив звернення до президента, ніхто з адміністрації до мене не звертався. Дзвонили із Шевченківського комітету, запрошували на урочистий вечір в Оперний театр. Та я відмовився навіть. У понеділок дзвонив Віктор Ющенко. Але дружина відповіла, що я не можу підійти, бо даю інтерв'ю.

Мені кілька разів телефонувала письменниця Марічка Матіос, яку переслідує міліція. Казала: "Василю, усе це йде з одного джерела". Навіть штампи використовують однакові, звинувачують твори у порнографії. Але результат виходить зворотнім. Сьогодні подзвонив Валентин Наливайченко із "Нашої України". Запитує: "Можна, я в тебе тисячу примірників куплю?". Сказав, щоб питав у видавництві, бо я книжками не торгую.

Василя Шкляра помічає жінка у крисатому капелюсі.

— Це Василь? — запитує у перехожих. — Я його вчора по телевізору бачила. І як то він міг від 250 тисяч відмовитися?

— Краще ви цю премію взяли б, — говорить йому чоловік років 40. — Якщо сильно не хотіли отримувати її з рук президента, то я міг би замість вас піти. Але тоді треба було б зі мною поділитися.

Автор писав роман 13 років.

— Мого діда у 1920-х знайшли вбитим під лісом. У нього був розпанаханий живіт так, що видно серце. Сусіди казали, був бандитом. А він був героєм, воював за незалежну Україну. Тоді про це родичі навіть боялися вслух говорити. Як дізнався про долю діда, вирішив написати роман. В архівах дуже суворі закони, перепустка діє всього 15 хвилин. За кожним відвідувачем слідкують. Позад мене весь час сидів старий дідусь. Навіть у туалет за мною ходив — дивився, щоб нічого не вкрав. Багато важив доступ до галузевого архіву СБУ. Там уже був кайф. Збереглися усі хроніки — дуже смачні, з детальними портретами отаманів. Навіть любовна історія написана на документальних фактах.

У героя роману Чорного Ворона шість реальних прототипів.

— Спочатку мене зацікавив отаман Микола Шкляр — тезка мого батька. Він керував загоном із 300 чоловік. Загинув 1920-го, а події роману тривають ще чотири роки. Тоді я додав іншого отамана, з-під Товмача. Він був поетом, складав віршовані агітки.

Критики закидають автору ксенофобські настрої.

— Для українців усі чекісти тоді були жидами, кацапами та москалями. Часто з мого роману цитують такі рядки: "Кацап'юги налетіли юрбою на мертвого (отамана Чучупаку. — "ГПУ"). Кривоногі, мордаті, з налитими кров'ю мармизами". Хіба я міг написати: "Красивий, "старший брат" підійшов до мертвого отамана Чучупаки і міцно його поторкав ногою"?

Кажуть, що я і головний герой — це одна людина. Зараз уже ні. У молодості я був таким, як і він.

Зараз ви читаєте новину «"Я доб'юся відставки Дмитра Табачника"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

29

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 446
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода