Лібрето до опери "Звірі" художника і драматурга 62-річного Леся Подерв'янського – це з півсотні смс-повідомлень. Створив її разом із композитором В'ячеславом Назаровим та режисером Андрієм Крітенком. Прем'єра відбулася 28 лютого і 1 березня у столичній Малій опері
– Прослуховування і споглядання приносять насолоду, лікують статеві негаразди, дають наснагу й піднесення, – каже Лесь Подерв'янський про "Звірів" на репетиції за два дні до прем'єри.
Згадує, як усе починалося:
– Якось одна дівчина попросила на ніч розповісти казку. Написав їй есемеску: "Жив мужик. А в того мужика – Кіт. Такий баловнік, шо біда. От мужик посадив кота в мішок і відніс у ліс. Хай пропадає. А в тому лісі жили Білка і Ведмідь Міха. Зустрілися звірі, познайомилися і про любов дискутують". І таких повідомлень із 50 написав. А потім якось валялися в одному ліжку з режисером Андрієм Крітенком у мене вдома. Бо спека була страшна, під кондиціонером ховалися. Переговорили вже про все на світі. Дістав телефон, почав читати оцю казку. "Чувак, це ж лібрето оперне", – каже Крот.
Режисер 51-річний Андрій Крітенко 20 років живе і працює в Німеччині. Твори Подерв'янського ставить утретє. Доти були вистави "Павлік Морозов" і "Сни Васіліси Єгоровни". У "Звірах" колишній Павлік Морозов – Євген Капорін – грає Гітлера.
– Лесь завжди був мінімалістом. Якщо подивитися на його п'єси, то жодного слова не вставиш і не викинеш із них. У своєму новому тексті взагалі довершений. Лесь має здатність одним словом усе пояснити, – розповідає режисер зірваним голосом.
Усі п'ять тижнів репетицій співав разом з акторами.
– З першого погляду ті есемески виглядають фрагментарно, але в них сильні емоції. Вирішили ставити в Малій опері – у колишньому клубі трамвайників і тролейбусників. Актори як побачили приміщення, сказали, що нагадує Сталінград 1942 року. А по-моєму, це – найгеніальніший майданчик. У мене бабуся працювала водієм трамвая, цей клуб – моя персональна ностальгія. Облізла гіпсова дореволюційна ліпнина на стінах збереглася. Ця цегла і глина – живі й теплі, хоч у залі лише + 5. Тут працювати цікавіше, ніж у Національній опері.
Дія відбувається в Росії та Німеччині. До Кота, Білки й Ведмедя Міхи приєднується четвертий товариш – Заєць Заха. Раніше він літав містом Сизрань під виглядом Енергетіческого Вампіра. Звірі потрапляють у Кремль, де Сталін наказує їм вполювати Гітлера. Успішно виконують завдання, але їх відправляють у заслання – назад, у сибірську тайгу. При зустрічі Гітлер і Сталін цілуються, як давні приятелі. Триває війна, тому Сталін просить повернути Севастополь: "Это же город русской славы, а не немецкой".
У фіналі звірі співають: "Русский ужас, русский ужас, русская сторонка, и загадочна душа и слеза ребенка", а також сороміцькі частушки.
– Давно вирішили, що наш театр "КРОТ" буде аполітичний. Не потрібно думати про росіян – багато честі їм. Але воно саме вилізло. Особливо добряче ми по Достоєвському пройшлися, – тупає Крітенко.
У залі 12 градусів тепла. Приміщення опалюють двома пристроями, що нагадують гармати. Всередині – вогонь, що горить від газового балона. Під час дії на сцені їх вимикають – бо обігрівачі гудуть. Температура опускається до 5 градусів.
– Мій Сталін – дитина, яку недолюбили, – розповідає актор Іван Завгородній у білому однострої генералісимуса. – У нього була любляча мама, дуже віруюча, і злий батько, який її постійно бив. У житті Сталіна також була жінка, яку він кохав, але вона рано померла. Після її смерті якось він гуляв із друзями. Коли всі замилувалися гарненьким телятком, він підійшов і переламав тварині ноги. Сказав: "Ну що, гарний тепер ваш бичок?" У виставі я співаю "Де ж ти, моя Суліко". Сталін наче кричить цією піснею: "Полюбіть мене". Він міг стати священиком і знайти любов, але як слабка людина вибрав інший шлях – узяв пістолет у руки і примусив усю країну силою любити себе. Його історія – про нерозуміння і про розбите кохання.
– А моя героїня – німфоманка, – каже 30-річна Лі Берлінська про Білочку. На грудях має велику літеру Б. Актриса родом із Сахаліна, живе в Україні чотири роки, переїхала із Санкт-Петербурга. Українською співає без акценту. – Режисер пояснив, що в Білочки сильний зв'язок із минулими чоловіками. Почуття до них її не відпускають, але вона продовжує придивлятися до нових і з кожним знову переживає щось страшне, наче Дездемона і Оттело. З п'єсами Подерев'янського я давно знайома. Ще в Росії у студентській тусівці акторів і художників було модно його слухати. В Лесеві багато внутрішньої сили, він уміє стримувати себе, контролювати ситуацію. В моїй родині батько взагалі не матюкався, а мама – постійно. Мені всі кажуть, що роблю це не вульгарно. Напевно, матюкатися, як і співати, – люблять усі, але не всі вміють.
Художник по костюмах у опері "Звірі" – Анастасія, донька Леся Подерв'янського. У тісній гримерці з помічницями роздивляються фотографії репетиції. В кутку валяються декілька пар лаптів.
– Приший мені міцніше пазурі, бо боюсь, як лапами махатиму, повідвалюються, – просить Анастасію 60-річний Олег Примогенов, який грає Ведмедя Міху. На ногах актор має масивні гумові чоботи. Передніми лапами слугують рукавиці з гострими золотими кігтями. – Колись працював у Мінську в цирку наглядачем за тваринами, допомагав дресирувальникам. Ведмідь – найпідступніший звір. Тигр, пантера – теж непередбачувані, але по їхньому оскалу видно настрій. А ведмідь сидить із пластиковою мордою, а потім лапою бемц – і півчерепа нема. Як кажуть, "закон – тайга, прокурор – медведь". Давно говорив Лесю: напиши щось про Путіна чи Януковича. "Нахєра воно мені, я ж не газета", – відповів. Наприкінці вистави ми пройшлися по кацапах. Наш ведмідь – це ж і є Росія. Колись польського режисера Єжи Гоффмана спитали, чого його фільм "Варшавська битва. 1920" відверто антиросійський? На що він відповів частушкою: "Гости ели, гости пили и насрали в сапоги – значит, прав товарищ Сталин, что кругом – одни враги". І нагадав, що не він її вигадав, а самі росіяни про себе. Він просто цей момент у фільмі підкреслив.
Розходяться актори о 21.47.
– Всі по домах спати, – каже Крітенко. – Завтра фінальний прогон на 11.00.
1 
1
Коментарі