У майбутньому буде тільки краще, якщо пережили таку біду

Фільм "Гіркі жнива" про Голодомор в Україні показують у 45 країнах

Канадська історична драма

"Гіркі жнива" – перший англомовний художній фільм про Голодомор в Україні 1932–1933 років. У прокаті йде у 45 країнах. Враженнями від картини діляться кінокритик Ярослав ПІДГОРА-ГВЯЗДОВСЬКИЙ, письменики Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС і Василь ШКЛЯР

 

Ярослав ПІДГОРА-ГВЯЗДОВСЬКИЙ, 42 роки кінокритик:

– Багато українців шоковані тим, як невибагливо показують болючу для нас тему Голодомору. Драматургія – рівня дешевої телемелодрами.

Стівен Спілберґ знімав "Список Шиндлера" про біду єврейського народу максимально трагічно. У глядача не лишилося сумнівів, що Голокост – страшно. Картина отримала розголос, касові збори, сім "Оскарів". Чого не скажеш про "Гіркі жнива".

Масовий фільм про Голодомор мав дві мети – повідомити про українську трагедію в англомовному світі й окупити 20 мільйонів доларів бюджету. Однак недолуга драматургія згубила гарну ідею режисера, зусилля акторів і професійність групи.

Значимість стрічки підсилили відомі актори. Але канадцю Баррі Пепперу, який виконав роль батька Юрія, просто не було чого грати. Його герой з'являється мимохіть, не має жодного глибокого діалогу. Англієць Теренс Стемп знімався у фільмах Федеріко Фелліні, Стівена Содерберга, Паоло Пазолліні. А тут для нього створили одновимірний і неживий образ.

Джордж Менделюк – телережисер-середняк. Американська преса його розкритикувала. Бо не вийшов на високий рівень у кіно, але взявся за таку масштабну тему. Не наповнив фільм достатнім смислом. Однак за рівнем професійності виробничої частини з "Гіркими жнивами" не порівняти жоден український фільм. Це – якісна операторська робота, світло, звук, монтаж, спецефекти. Над картиною працювали п'ять американських компаній, що зняли сотні блокбастерів найвищого рівня. Забезпечили "Жнивам" красиву й технологічну оболонку.

Менделюк звернувся до малознаної на Заході теми Голодомору. Його підтримав канадський сценарист з українським корінням Річард Бачинський-Гувер. Вирішили, що побудувати правдиву історію буде нескладно. Але в Голлівуді сценарій не пише один автор. Над ним працюють десятки спеціалістів: окремо прописують діалоги, характери, сюжетні лінії. Автори ж "Гірких жнив" вирішили подужати все самі. Сценарного редактора залучили на останньому етапі. Він не врятував ситуацію.

Левова частка бюджету пішла на спецефекти. Кілька сцен знімали на дорогій кіностудії під Лондоном. Зокрема, коли Наталка проводжає Юрія до Києва.

Прикро, що фільм вийшов не такий якісний, як хотілося б. Але завдяки йому багато глядачів у світі дізналися про українську трагедію 1932–1933 років.

Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, 63 роки, письменниця, дружина дослідника Голодомору американського історика Джеймса Мейса:

– Західні критики розгромили фільм. А українські донесли це до вітчизняних глядачів. Однак в Україні на сеансах – повні зали. У перший тиждень показу "Гіркі жнива" зібрали півмільйона доларів. Молоді люди виходять після картини зі сльозами на очах.

Політична вмотивованість кінокритики очевидна. Західний світ не звик сприймати українців як ініціативних, здатних до опору. Це їхній прояв ситої зверхності. Імперська російська психологія теж неспроможна сприймати нашу культуру, традиції. Для них українці – босі, знедолені. Серед необ'єктивної критики – звинувачення в антисемітизмі. Через надто лихий образ Лазаря Кагановича – ката українського народу.

Критики кажуть, що побут і одяг героїв зображені недостовірно. Ніби наші предки ніколи не носили яскравих вишиванок. Сучасні – це бліда копія на ті, які були у ХІХ–ХХ сторіччі.

Незвично, що в "Гірких жнивах" горе показано не через зневіру. У почуттях героїв живе надія. Після перегляду з'являється відчуття – у майбутньому буде тільки краще, якщо пережили таку біду.

У війни проти українського селянства 1932–1933 років те саме коріння, що і в нинішньої російської агресії. "Це безпрецедентне загарбання української території. Армада озброєних до зубів сталінських емісарів рушила проти країни, яка помирала в голодних корчах. Це була тотальна агресія, яка не мала економічних мотивів", – писав про ті події Джеймс Мейс.

Любовну лінію в сюжеті називають зайвою. Однак коли говоримо про Трою, то показуємо Париса і Єлену. Становлення Римської імперії не обходиться без романтичної історії Антонія та Клеопатри. Це – класичний прийом.

"Гіркі жнива" – не документ історії. А спосіб показати широкій аудиторії українську біду. З часом з'являться вдаліші екранізації Голодомору. Та назавжди запам'ятають першу.

Кожен епізод має фактологічну основу. Жаху на екрані достатньо. Події розгортаються в переповнених замордованим людом товарняках, на фоні трупів на вулицях. Матері конають від голоду, біля них – голодні діти, молодий поет вчиняє самогубство. Він вірив у поєднання української національної ідеї з комуністичним майбутнім. У ньому вгадується образ Миколи Хвильового. Закидають, що це було не в Києві, а в Харкові. Таке було в усіх великих містах. Творці "Жнив" обрали Київ для того, щоб західний глядач краще зорієнтувався, про який народ, яку країну цей фільм.

Василь ШКЛЯР, 65 років, письменник:

– Знайомий продюсер казав, що сценаристи "Гірких жнив" передерли ключові теми з мого "Чорного ворона" (роман "Залишенець. Чорний ворон" – про боротьбу українських повстанців проти радянської влади в 1920-х на Черкащині, вийшов 2009 року. – Країна). Я не помітив відвертого плагіату. Скоріше, алюзії. Я описую пограбування більшовиками Мотронинського монастиря в Холодному Яру. У фільмі – червоні також забирають цінності з сільського храму. Рятуючись від голоду, герої фільму тікають на Західну Україну через Збруч. У моїй книжці – переправляють немовля через польський кордон.

Іноземна преса заклювала "Гіркі жнива". Бо очікували більшого. Не виключаю замовлення російської контрпропаганди. На власній шкурі переконався, як активно вона працює у світі. До перекладачів мого "Чорного ворона" навіть у Бразилії чіплялися критики: "Не зв'язуйтеся з цією ксенофобською книжкою".

Найбільший доказ чийогось впливу – це коли видавці борються за право надрукувати текст, а потім різко відмовляються. Наприклад, польський режисер Єжи Гофман загорівся екранізувати мій роман. А за кілька місяців на фестивалі "Молодість" у Києві почав говорити фразами Табачника й Колісніченка.

"Гіркі жнива" – непогане кіно, класно знято технічно. Розраховане на тих, хто нічого не знав про Голодомор. Скоріше пізнавальне, ніж мистецьки довершене.

Канадські режисери мають більші фінансові можливості, ніж українські. Хоча для заокеанських стандартів 20 мільйонів доларів – невеликий бюджет.

Завдання мистецтва – не пояснювати, розкривати тему, давати відповіді. А ставити питання. І "Гіркі жнива" з цим впоралися.

×