Дивуюся позиції певної частини мислячих людей, які завзято закликають додавити, посадити Юлію Тимошенко назавжди. Розумію, що її спірні дії навряд чи були стовідсотково законними і публічними. Як, до речі, і всіх українських політиків, які бодай щось зуміли зробити з пообіцяного народу. Однак до хору радісних відгуків про "торжество правосуддя" приєднатися не можу.
Чимало моїх знайомих підприємців торгують у Києві. Від них чую, що отримання дозволів на розміщення кіосків було, є і буде вкрай корупційною справою. І коли кіоск, який простояв на розі вулиць багато років, учергове демонтують, підприємець не йде до суду зі скаргою на міську адміністрацію. Не йде вмовляти депутатів, щоб запровадили чесний розподіл місць на ринку — не вірить, що чесні правила гри можливі в принципі. Натомість підприємець іде в прокуратуру і вимагає всіх-всіх притягнути до кримінальної відповідальності. А через деякий час ставить свій кіоск на місце — без усякого дозволу. У результаті та ж прокуратура порушує проти підприємця кримінальну справу за самозахоплення землі. Але не з прагнення справедливості. Скоріше за все, щоб отримати "відступні".
Пошук і покарання винних не є справедливістю. Справедливість — це компроміс між конфліктуючими сторонами, а не знищення одних і торжество інших.
Російський сатирик Віктор Шендерович днями міркував на радіо "Эхо Москвы" про суд над Тимошенко.
— Судячи з невеликої кількості людей біля зали суду, деградація зайшла досить далеко. Люди думають, що це їх не стосується. Вони помиляються. І мова тут не про захист Юлії Тимошенко, мова про те, що країна, в якій з'являються політичні в'язні — це інша країна. Це держава, яка живе за іншими правилами. І громадянам цієї країни буде фігово через якийсь час.
Висновки правильні, тільки їх мало хто чує.
Слухайте далі:
— Якщо суспільство ляже, розслабиться, махне рукою, усміхнеться і скаже: "Так їй і треба", тоді разом із водичкою вихлюпнуть дитину. Ніякої демократії близько не буде до наступного якогось історичного витка. Зараз в України ще є можливість, як мені здається, встати на диби, у деякої активної частини суспільства.
Знову все правильно, — каже Шендерович. — Нині я встаю на диби, аби завтра мене не повісили на дибу. Бо буде лише "вертикаль" замість влади, розправа замість права, телешоу замість правди, рейдерство під виглядом реформ і залякані громадяни.
Не треба співчувати Юлії Тимошенко. Як політик вона має добиватися реалізації правильних цілей, а не співчуття. Треба конкурувати в усіх сферах із тими, хто почав політичні репресії. Не боятися бути чесними, не об'єднуватися заради об'єднання, а щодня вчитися, мислити і діяти. І не йти на компроміси зі злом.
2 
1
Коментарі
3