57-річний Микола Мироненко з Лукашівки Чорнобаївського району три роки працює громадським помічником дільничного в сусідньому селі Веселий Хутір. Чоловік понад 20 років трудився в міліції.
Кабінет помічника розміщений у сільському клубі.
— У селі раптом що, зразу всі сюди біжать. Іноді до двох ночі сиджу, без вихідних, — розповідає Микола Миколайович.
Чоловік одягнений у міліцейський кітель. На грудях і плечах — нашивки "Громадський помічник дільничного інспектора". При собі має наручники, пістолет із гумовими кулями та палицю. Зізнається, зброєю не скористався жодного разу. Наручники одягав двічі — відвозив хуліганів до райвідділу.
Робочий день Мироненка починається з обходу. Із 760 селян понад 100 в нього позначені як потенційні правопорушники. Із них троє були раніше засуджені, 50 — випивають.
— Спілкуюся з дружинами, батьками. Якщо не помагає, веземо у райвідділок, ставимо на облік, а потім — на примусове лікування, — розповідає Мироненко. — Є в нас такий собі Петро Олексійович. Він повернувся з в"язниці й почав випивать. Я раз на нього протокол склав, другий. А третього вже й не було. Бо він знає, що його візьмуть під адміністративний нагляд. Ураз пить покинув.
На дільниці чотири неблагополучні родини.
— Двоє хлопців у 10 років пили, курили й по хатах лазили. Так ми їх відправили у спецшколу. Один уже повернувся. Ніби виправився, у школу ходить, — розповідає Микола Миколайович. — Тільки в школу не прийшов, мені й дзвонять.
Мироненко не виявив у селі самогонників. Каже, може і є, та він працює тільки із письмовими заявами. Просто так у двір зайти не може.
Посада помічника дільничного введена в Україні з липня 2005-го.
Ним, мабуть, одні пенсіонери задоволені
— Я роблю все те, що й дільничний, — розповідає Мироненко. — Затримую, складаю протокол. Тільки не можу приймати рішення щодо покарання. Везу порушника до райвідділку.
Мироненко торік склав 110 протоколів, із них 60 — за появу в громадському місці в нетверезому стані. Цього року протоколів тільки 10.
— Найчастіше — це побутові сварки. Коли чоловік із жінкою щось не поділили, — каже. — Буває цілу ніч сиджу з ними, щоб нічого не накоїли. Потім вони дякують мені.
Помічників утримують сільради або господарства. Зарплату Мироненку платить місцеве сільгосппідприємство "Веселий Хутір". Воно ж купило йому форму, пістолет, мобільний телефон, поповнює на ньому рахунок.
Мироненко пропонує піти з ним на стадіон. До Дня молоді там грають у футбол місцева команда та гравці з сусіднього села Лукашівка.
— Микола Миколайович у мене як права рука, — підходимо до заступника директора "Веселого Хутора" Михайла Батиря. — У нас же зараз крадіжок узагалі немає, ні в господарстві, ні в людей. П"яниць наскільки поменшало, самогоноваріння зникло.
Між уболівальниками різних команд виникає сварка. Мироненко розводить хлопців по різних кінцях стадіону.
— Устигли розігрітися перед матчем, тепер випускають пар, — каже. Розповідає, що не всі в селі ним задоволені. — Скарги пишуть, що як випив, то вже не можна й на вулицю вийти, бо протокол складу.
Серед уболівальників знову сварка. Мироненко прямує до них. Я ж підходжу до молодих людей, які сидять на лавці. Запитую, чи задоволені громадським помічником.
— Ну як сказать, краще б його не було, — дивиться в бік Мироненка 17-річний Дмитро. — В 11 вечора бари закриває, а зараз літо, погулять хочеться.
— Ні випить не можна, ні покурить. Зразу додому тягне, батькам розказує, — додає його сусід 19-річний Володимир. — Ним, мабуть, одні пенсіонери задоволені.
У Чорнобаївському районі 26 помічників дільничного. Із них постійно працюють і отримують матеріальне забезпечення 5 осіб. Решта патрулюють тільки під час велелюдних громадських заходів.
Микола Мироненко працював у патрульно-постовій службі, потім — дільничним. Вісім років тому потрапив під скорочення. Живе в приватному будинку з дружиною Аллою. Недавно купив у кредит машину УАЗ. Його син навчається в Черкасах на програміста.
5 
35413
Коментарі