Пʼятниця, 19 вересня 2014 06:55

"Просили за Україну, за своїх дітей і наших дітей, що на Донбасі воюють"

Автор: ФОТО: маргарита коломієць
  Прочани із Чигиринського, Драбівського та Чорнобаївського районів Черкащини йдуть до церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці, що розташована у скиті при Мгарському монастирі. Поїздку вірян ініціював народний депутат України Володимир Зубик
Прочани із Чигиринського, Драбівського та Чорнобаївського районів Черкащини йдуть до церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці, що розташована у скиті при Мгарському монастирі. Поїздку вірян ініціював народний депутат України Володимир Зубик

Понад 400 черкащан їздили на прощу в Мгарський монастир

— Тут особлива аура. Відчуваю спокій у душі. Зараз суєта така, а хочеться миру і спокою.

Кілька років тому тут була. Їздила і в інші храми, але тут атмосфера располагає. Після поїздки у храм більше думаю про життя, стараюся жити правильніше. Кажуть, чим дальше в храм, тим ближча дорога до Бога, — каже Тетяна Вишня з райцентру Чорнобай Черкаської області. 13 вересня вона разом із товаришками слухає, як співають у Спасо-Преображенському храмі Мгарського чоловічого монастиря, що у селі Мгарь Лубенського району на Полтавщині.

Цього дня на прощу в монастир приїхали понад 400 паломників із Чорнобаївського, Драбівського та Чигиринського районів Черкащини. Поїздку ініціював народний депутат України Володимир Зубик. Торік Володимир Володимирович сприяв вірянам у поїздках в цей монастир та на прощу до Почаївської лаври.

Зранку біля монастирських воріт паркуються з десяток туристичних автобусів із паломниками з усієї країни, кілька десятків легкових авто. Через ворота віряни проходять на територію святині. Жінкам при вході охоронник дає хустки і спідниці, хто немає. Широка алея веде до храму, трапезної та монастирських корпусів. Віддалік чути, як співають ченці. Одразу при вході монастирська лавка, де паломники купують іконки, релігійну літературу, свічки та замовляють молитви. Поряд кіоск, де продають трав'яні чаї зібрані ченцями, монастирський квас і мед. У саду пасуться індики, походжають павичі.

— Ми побули на службі, вийшли послухати спів і подихати. Самі не змогли б приїхати, а це — безкоштовно. Дуже вдячні за цю поїздку, — каже Мотрона Кізюн, 65 років, із Чорнобаю. Разом із товаришками сидить на лавці в тіні дерев недалеко від входу у храм. — Молилися за мир, рідних і близьких. Перша служба була за мир в Україні, за наших хлопців, що воюють, пом'янули тих, хто загинув. У нас в селі церква є, батюшки нема, правиться по празниках. Діти й онуки їздили в Лавру, ми раніше з чоловіком там були. А тепер сама лишилася, то куди поїду?

— У нас в селі церква давнішня, не зруйнували комуністи. То до нас пішки люди звідусіль добиралися, — каже Віра Ворошко, 78 років. — Ото була проща. І ми сьогодні на прощі, таку дорогу проїхали, щоб помолитися.

Трохи далі на лавах сидять ще кілька жінок, що вийшли з церкви.

— Тут дуже особливе місце. Відчуваю благодать, полегшення. Молилася за мир, — плаче Євдокія Дорошенко, 65 років, із села Лихоліти Чорнобаївського району.

У церкві стільки людей, що не проступитися. Священик читає проповідь. Багато хто пише записочки "за здравіє".

— Ми тут були на Спаса. Стараємося їхати на празники, — каже Олександр Головань, 25 років, із Драбова.

— Люди, що приїхали, дуже хотіли на службу. Вони не мають такої можливості поїхати кудись — у Почаїв чи Київ. Є люди, які в житті нікуди не виїжджали. Найдалі були — в райцентрі на базарі, — каже Король, 53 роки, товариш Олександра. — Хто тут був один раз, то приїде знову.

Із храму виходять кілька жінок. Прямують до старовинної дзвінниці.

— Частіше задумуюся, що треба в церкву йти й у монастирі їздити, — каже Ольга Іванівна, 56 років. — Дуже сподобалися церковні співи. Спочатку думала, що то запис. А потім побачили — співають живі люди. Голоси підібрані ідеально. Думаю, що працював спеціаліст. Раніше тільки в кіно чула такий спів. Ці голоси — велика благодать.

— Зараз відчуваю духовний підйом. Просили за Україну, за своїх дітей і наших дітей, що на Сході воюють. Миру просили. Тут ближче до Бога себе почуваєш, — додає Раїса Швидка, 46 років, із Драбова.

Віддалік у тіні дерев стоїть молода пара. У жінки видно округлий живіт.

— Мы приехали сюда в гости с Донецка. Решили ехать, пока перемирье обьявили. Было очень страшно, — каже Юлія Плужник, 24 роки. — У чоловіка — відпустка, вирішили ­приїхати до родичів. Батьки дзвонять щодня, там небезпечно. Будемо бачити, яка обстановка. Було таке, що попадали під обстріли. Народжувати у грудні. Чи працюватимуть пологові будинки й швидка допомога — невідомо. Зараз працюють, але з перебоями. Пробудемо тут ще кілька тижнів, а там побачимо.

У монастирській лавці — черга. Тут купують продукцію, яку виготовляють у ченці: квас, чай, ряжанку, пиріжки, хліб. Люди беруть продукти як гостинці рідним.

— Жінка моя не змогла приїхати сьогодні, то купив їй всього додому, — Василь Воробйов, 65 років, із села Стецівка Чигиринського району купує мед, пиріжки з яблуками та картоплею, хліб, квас. — Вона молодша за мене на 15 років. З Божою поміччю у нас все склалося. Дехто нам завидує. Я їздив велосипедом у Ізюм на святі гори і в Почаївську лавру. Бог дає здоров'я. Молюся щодня за єднання країни.

Двором іде священик, на вигляд років 45.

— Батюшка, як мені покинути дивитися телевізор? — питає його Василь Воробйов.

— То візьми і кинь. Тебе ж ніхто не заставляє. Віджени рогату силу і живи, — відповідає батюшка.

Ближче до полудня закінчується служба у храмі. Прочани йдуть до освячених джерел по воду. В цей час у храмі охрещують немовлят.

— Людей побільшало. Просять молитися, самі приїжджають молитися, — каже протоієрей Борис після служби. — Раніше старенькі бабусі казали — якби тільки не було війни. Ми усміхалися й думали, що це вони налякані війною. Ніхто не знав, що ми так само будемо молитися, щоб не лилася кров, щоб не гинули наші рідні й близькі, щоб брати не вбивали один одного. Люди приходять із молитвою у саме такі важкі часи. Приходять хлопці, які повернулися з АТО. У них переоцінка цінностей. Сповідаються, моляться за упокій загиблих товаришів. Духовна допомога дуже востребувана.

Мгарському монастирю 395 років

Мгарський чоловічий Спасо-Преображенський монастир оснований 1619 року на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької. За легендами, монастир на цьому місці був ще до татарської навали XIII ст. 1692 року на місці дерев'яної церкви, на кошти гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи звели кам'яний собор.

— У монастирі жили колишні запорозькі козаки. Був навіть під іменем монаха Гедеона син Богдана Хмельницького, Юрій. Сюди приїздили майже всі гетьмани України, — розповідає керівник групи паломників Ірина. — Тут побували Тарас Шевченко, Петро І, Олександр Пушкін. Монастир діяв до 6 серпня 1919 року, коли більшовики розстріляли ченців на чолі з ігуменом Амвросієм. Вони поховані за вівтарем скитської церкви. Пізніше на території монастиря була дитяча колонія, а згодом — дисциплінарний батальйон, військові склади, піонерський табір. У травні 1993 року в Мгарській обителі відроджено чоловічий монастир. Сюди їдуть віряни з усієї країни.

Зараз ви читаєте новину «"Просили за Україну, за своїх дітей і наших дітей, що на Донбасі воюють"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 14
Голосування Хто нині найсильніший український футболіст?
  • 1) Олександр Зінченко
  • 2) Тарас Степаненко
  • 3) Андрій Ярмоленко
  • 4) Роман Яремчук
  • 5) Віктор Циганков
  • 6) Руслан Малиновський
  • 7) Марлос
Переглянути
Погода