Рік тому в Умані відкрився відділ реінтеграції бездомних. Тут людина, яка хоче повернутися до нормального життя, може знайти підтримку. Передовсім ліжко для ночівлі та харчі. Потім бомжам допомагають зробити документи та дають направлення на пошук роботи.
Відділ займає кілька кімнат у будинку для літніх людей на вул. Республіканській, 1. Неподалік розміщені головні установи міста. Центр зайнятості — через дорогу.
Нині тут троє осіб. Для них є кілька ліжок і столів. Обіди готує і привозить кафе "Троянда", що обслуговує соціально незахищених.
Постояльці міняються. Ті, хто отримує документи, роботу, житло, — виселяються. Їхнє місце займають інші. В Умані зареєстрований 101 бомж. Та повернутися до нормального життя намагаються одиниці.
Із 47-річним Володимиром Вилею зустрічаємося в невеликій кімнаті для обідів. Чоловік живе тут другий місяць. Йому поновили документи, поставили на облік у центрі зайнятості.
На столі рисовий суп, макарони з ковбасою.
— О, і какао сьогодні є, — говорить Володимир, зі смаком посьорбуючи суп. — Не маю житла вже п"ять років. Я сам уманчанин. Мав власний будинок, працював розповсюджувачем лотерейних білетів, часто їздив зі звітами до Черкас. Якось зупинив "жигульку". Біля виїзду з Тального на зустрічну смугу вилетіла іномарка і врізалася в нас. "Швидка" приїхала за три години. Я півроку лежав у лікарні з поламаними ногою, рукою та ребрами. Нога від кінчиків пальців до бедра була у гіпсі.
Одного разу за день заробив 45 доларів
Каже, що два роки ходив на милицях. Тепер без ціпка не виходить надвір. Встає з-за столу і йде до кімнати. Вона невелика, на чотири ліжка. Є шафа й тумбочка з маленьким телевізором. Чоловік сідає на край ліжка.
— На лікування витратив усі гроші. Заліз у борги. Довелося продати хату, щоб розрахуватися. Так і опинився на вулиці. А з близьких родичів у мене лише донька Мар"яна від першого шлюбу. Їй 20 років. Вона десь у Росії живе. Де точно, не знаю, — зітхає. — Про центр дізнався випадково. Жінка на вулиці підійшла і сказала, що можу сюди звернутися.
— До цього жив, де прийдеться. Збирав бутилки і здавав, щоб прогодувати себе. Коли приїзжали хасиди, то допомогав їм носити речі. Одного разу за день заробив 45 доларів. Влаштовувався на роботу грузчиком. Із місяць пороблю, і нога починає опухать, дерев"яніє. Мені обіцяють дати групу. Хоч якісь кошти на лікування. Треба близько двох тисяч гривень. Думаю влаштуватись електриком. Мрію зняти кімнату і жити самому. Тут мені теж подобається. Інколи котлети дають.
Чоловік витягує з паспорта фотокартки: дві чорно-білі й кольорову. На них Володимир у молодості. На кольоровій він у костюмі і краватці.
— Бачте, яким був до аварії. Навіть із вусами, — сумно усміхається. Дістає з-під ліжка дерев"яну поличку. — Це нещодавно знайшов її, почистив, відшліфував. Тепер причіплю у ванній, щоб було куди рушника повісити. Ось бачте, й над своїм ліжком розкрутив розетку. Я де треба в центрі лагоджу вимикачі та розетки.
Гарячі обіди безпритульним готує соціальне кафе "Троянда". На харчі виділяє кошти міська влада. На кожну людину — 5,5 грн на день. Дечим допомагають спонсори.
— Плануємо зробити щось по типу соціального готелю, хоча б на 15 ліжок, — пояснює 49-річна начальник управління праці та соціального захисту населення Уманської міськради Галина Кучер.
— Ми періодично ходимо на патрулюваня. Дивимося, чи є бездомні. Бесідуємо з ними, щоб вияснити, яка допомога треба. Купаємо, стрижемо. Якщо треба, видаємо одяг, взуття.
В області нині працює один розподільник на 40 осіб — у Черкасах, у районі Хімселище. Сюди міліція привозить бомжів з усіх районів. Торік у ньому побувало 417 людей.
У розподільнику бомжі перебувають 30 діб. За цей час міліція з"ясовує, чи є в людини десь родичі. Подають документи на новий паспорт. За 30 днів бомжа відпускають.
3 
1
Коментарі