Пʼятниця, 27 листопада 2015 12:55

Право чи обов'язок

Другий тур виборів київського міського голови, або, як у нас модно казати, – мера. Члени комісії про щось неспішно розмовляють, перериваються, щоб знайти мене у списках, видають бюлетень і продовжують розмову. Ні тітушок із журналістськими посвідченнями, ні каруселей звезених із шахтарщини відкріпників, ні збуджених спостерігачів від технічних партій, які фільмують на айфони всі порушення, ні буфетів із ковбасою. Робочий процес.

– А я йому й кажу: плати, дємон, за проїзд, або дзвоню 102.

Залишимо за дужками поодинокі виборчі ексцеси, які ще тривають на момент написання цієї колонки у вотчинах деяких кандидатів старої школи. Там усе, як колись. А в Києві – буденність. Прийняття одного-єдиного закону про вибори мера в два тури зняло всі приводи для шекспірівських пристрастей. Тільки явка виборців кульгає. Нема інтриги – нема явки. Свідченням чого й стали напівпорожні виборчі дільниці. В середньому по країні – 34 відсотки, а в Києві й того менше – 28,35.

У день Ч український Facebook переконував одне одного йти голосувати, сам вже проголосувавши. Тобто займався своєю улюбленою справою переконування і так переконаних. І лякав усіх черновецькими "бабушками": люди літнього віку на дільницях справді переважали.

І одразу ж пролунали голоси скептиків, що другий тур непотрібен. Зайва трата коштів. З Києва справді виглядало так. Але надвечір почали надходити результати з інших міст і містечок, які не змогли визначитися з очільниками в першому турі. Оті низькі відсотки й оті міфічні "гречані бабушки" несподівано обрали не найгірших кандидатів. Звісно, із запропонованих.

"Партійність" списків за новим законом і "віртуальність" більшості українських партій, які не мають місцевих осередків, вкупі спрацювали дещо парадоксально. Хочеш іти від партії "С" – приходь і йди. Хочеш від "Б" чи ще якоїсь – будь ласка. У більшості партій вистачило сил на агресивну виборчу кампанію лише у великих містах, та й то не у всіх, а лише у ключових – з їхньої точки зору. Тож у менших населених пунктах несподівано святкували перемогу неможливі за однотуровості кандидати: фермери, бізнесмени, програмісти і навіть блогери. Чемпіоном з несподіваності, мабуть, слід вважати Миколаїв, де міським головою став програміст.

І ще один важливий прецедент, теж миколаївський – привітання переможця від суперника з "Опоблоку" до оголошення офіційних результатів. Коли за даними екзит-полів стало зрозуміло, що розрив не скоротити.

Також тішить, що більшість політтехнологічних штучок на "бабушок" – дисциплінованого виборця, який дійшов до дільниці – вже не діють. Київський виборець встояв проти масованої, небувалої атаки зовнішньої реклами з придорожніх білбордів. А херсонські "бабушки" не повелися на дешеву картоплю й моркву. Може, вже досить їх лаяти? Може, це правильні "бабушки"? Вся річ – у законі, за яким проходять вибори. Отже, скасовувати другий тур – не варто.

Що ж до ексцесів з архіповільним підрахунком голосів і недостовірними протоколами виборчих комісій – на позір найпроблемніша ділянка цих виборів – то айтішники вже запропонували програмне рішення. Львів і Рівне опублікували онлайн-протоколи виборчих дільниць раніше, ніж доставили їх до тервиборчкомів. Правда, й про значні порушення у цих містах не було чутно. А Кривий Ріг така система убезпечила б від "вкидань" і поствиборчої колотнечі.

Ось так, крок за кроком, Україна перетворюється з країни екстремальної демократії на країну демократії рутинної. Коли вибори вже не право, а обов'язок. Так було на батьківщині демократії, у стародавніх Афінах. Кожен вільний громадянин не тільки мав право, а й був зобов'язаний тричі на тиждень голосувати у справах міста-держави на Агорі. Хочеться нагадати це тим, хто вирішив ці "нецікаві" вибори проігнорувати

Зараз ви читаєте новину «Право чи обов'язок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода