Отношение украинцев к праву постсовковое, но Майдан собираем быстро

Власти снова хотят управлять правосудием из кабинетов

Цього року магістрами права стануть молоді люди, які народилися уже після прийняття Конституції України у 1996 році.

Приблизно з того часу у нас говорять і про євроінтеграційні процеси. Так багато казали "українці усвідомлюють себе європейцями", що ми у це повірили.

Проте самі європейці не вважають нас європейцями, попри усі заяви європейських політиків.

Чому?

Ну ми ж розуміємо – дипломатія у них теж європейська, а не у дусі Зеленського. Там не завжди потрібно показувати свої істинні наміри, припущення. Тим більше думки.

Нас не визнають достатньо цивілізованими. Не усіх українців, звичайно, не будемо узагальнювати. Навіть не усіх політиків. Але політикум взагалі, як явище, не відповідає уявленням європейців про європейськість. А політиків вибираємо ми. І тому несемо за їхні дії колективну відповідальність.

Колись читав спогади однієї німецької акторки. Її, неповнолітню, разом з мамою навесні 1945-го зґвалтували радянські солдати. І коли вона питала: "Мамо, мамочко, за що нам таке? У чому ми винуваті?". І мама відповіла їй: "Ти доню ні в чому не винна. А я так. Я 13 років тому проголосувала за Гітлера".

Друга світова остаточно навчила європейців відповідати за свій вибір. А значить і робити його відповідально. А українці часто досі поводяться так, як ще недавно деякі відсталі племена від Амазонії до Суматри, які не бачать взаємозв'язку між статевим актом і народженням дітей.

Так і ми, часто не усвідомлюємо, що погане життя – це наслідок поганого вибору. І тоді, як говорив класик: "Маємо те, що маємо".

Нас важко об'єднати навколо спільних цінностей. Тому що і спільних цінностей немає. А ті, що є - сильно розходяться з європейськими.

Нас важко об'єднати навколо спільних цінностей

І основна наша з європейцями відмінність – це ставлення до права.

Ми одна з небагатьох націй, яка відмовляє своїм співгромадянам у праві на власність. Тільки цього року відмінили нарешті мораторій на право продажу власниками своєї землі. Та й то це право наступить за рік. Та й то воно обмежене.

Ми нація, яка відмовляє своїм співгромадянам у праві на справедливий суд.

Тому що у європейців принцип - хай загине світ, але торжествує закон. А у нас - закон, мов дишло, куди повернеш, туди й вийшло.

Це, звичайно, наслідок того, що ми були бездержавною нацією. І годі було українцям сподіватися на справедливість польських чи російських судів. І тому існував значний народний запобіжник – звичаєве право.

Проте звичаєве право в Гетьманщині було наскільки актуальним, що і у російському законодавстві ХІХ століття у Чернігівській та Полтавській губерніях наряду з козацьким станом існували і місцеві судові устави, які одночасно базувалися і на імперських законах, і на місцевому звичаї.

Але радянська влада заперечувала і руйнувала звичаєве право.

Врешті ми маємо не українське і не європейське за походженням, а постсовкове ставлення до права. Телефонне право. Право доцільності.

Ми маємо не українське і не європейське за походженням, а постсовкове ставлення до права

Перед новим роком українські суди своїми постановами "беркутівцям" і цемахам, які "йшли на обмін", масово клепали зміну запобіжних заходів (під особисте зобов'язання, тобто під обіцянку не тікати!) і фактично робили можливим випустити їх. Це не телефонне право в угоду іміджу президента країни? Це мислимо у європейській державі?

Тому ми самі із себе і дивуємося: чому у нас не виходить? Тому що.

Суди в Україні - це інструмент політики, а не інструмент правосуддя

Народний депутат України Андрій Деркач заявив, що на плівках, які ніби є у його розпорядженні, звучать голоси Джо Байдена та Петра Порошенка. На його думку - це свідчить про зовнішнє управління державою. Ясно, що ніяких експертиз щодо автентичності записів нема.

Але на основі пресконференції Ігор Коломойський через свого адвоката подає до суду заяву з вимогою зареєструвати в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження проти Петра Порошенка та Валерії Гонтаревої про незаконність приватизації ПриватБанку. Суд зобов'язує ГПУ відкрити таке кримінальне провадження.

Ще раз. Двоє поговорили на камеру. Третій почув і подав до суду. Суд зобов'язує відкрити справу на основі картинок. Це не політично вмотивоване рішення? Особливо з огляду на постаті тих, хто подав заяви?

Печерський суд, який по праву можна вважати найодіозішим судом у Європі, є хрестоматійним прикладом упередженості і інструменту політичного цькування, залякування, розправи.

Справи Тетяни Чороновол та Сергія Стерненка – це не приклад політичної розправи?

Справи Тетяни Чороновол та Сергія Стерненка – це не приклад політичної розправи? А затримання у справі Шеремета – це ще й приклад залежності судів від правоохоронних органів та Офісу президента. Самого Володимира Зеленського втягли у цей процес, користуючись його некомпетентністю, і підставили його.

І тепер для всього світу Зеленський, який фактично визначив винних, є подільником тих сил, які використовуючи суди, пробують взяти реванш над Майданом.

Суди, як інструмент для отримання надприбутків олігархами

Не менш страшною є можливість використання судів олігархами.

Ми щодня читаємо чи бачимо новини і дивуємося. Суди неймовірно швидко пробачають борги олігархам, або навпаки – змушують державу повертати "зароблене непосильною працею" їм або їхнім підприємствам. Перелічувати навіть немає необхідності, бо лише найодіознішим випадкам треба присвячувати багато сторінок.

Скажу лише те, що є вже звичною справою: у судах наче змагаються дві команди. Юристи олігархів і представники держави. Це як у спорті: ті, хто грає у формі держави наче треновані добре. І руку на серці перед матчем тримають. І гімн не співають – кричать. Але то пенальті не заб'ють у вирішальний момент, то "плюху" в свої ворота зловлять.

Грають красиво, але ми весь час програємо. У футболі це називається "договірняком". У європейській традиції – це корупція. А у нас – це українське судочинство, де прокурор, суддя і юристи олігарха заодно.

Якщо зарплата у сто і більше тисяч гривень (яка сильно сама по собі дратує українців) не є запобіжником від корупції людей у мантіях, то що ним має бути?

В Україні судом, який диктує моду у цьому відношенні, є Окружний адміністративний суд Києва. А вже з нього, дивуючись, беруть приклад інші суди.

Українські суди - це тормоз для інвестицій в Україну, бо допомагають рейдерити. І будь-який бізнес під загрозою

І до речі, українські суди - це тормоз для інвестицій в Україну, бо допомагають рейдерити. І будь-який бізнес під загрозою.

Суди, як елемент наживи для правоохоронної системи

У київських суддів навчаються. І по усій країні ми часто бачимо зв'язки: слідчий, прокурор, адвокат, суддя. І проти них – простий українець.

Спочатку людина створює собі проблеми сама або їй створюють. А далі, за ваші гроші ми вирішуємо проблему.

За плату можна заплутати будь-який процес. І ось – втрачаються якісь речові докази чи спеціально неправильно проводиться процедура. І ось – на свободі мажори, які збивають людей. Чи вбивці, справа яких розвалюється в суді.

І тоді ми бачимо тотальну і повсюдну несправедливість. І тоді можна братися стверджувати наступне.

Суди і правоохоронні органи – найбільший тормоз реформам і нашому шляху на Захід.

Суди і правоохоронні органи – найбільша загроза і демократії, і безпеці України.

Суди і правоохоронні органи – найбільша загроза і демократії, і безпеці України

Це завжди те, що може нас привести на поріг нового протистояння. І тоді українцям, як нації, яка завжди готова до повстання, може здатися, що якщо суди не діють – то діє навіть не суд Лінча. Діє право рогатини і висвячених у Холодному яру ножів.

Нас не треба вчити праву народу на повстання. Воно у нас генетичне.

Що робити?

Але міг би бути вихід. Для цього робилося немало спроб, починаючи від 2016 року. Але кожна спроба закінчувалася ще гіршим трешем.

Українську судову систему реформували у 2014, 2015 і 2016 роках. Усі так хотіли мати чесних суддів, що з цього нічого не вийшло.

Створені Вища рада правосуддя та Вища кваліфікаційна комісія суддів так "сильно" співпрацювали з громадським сектором і міжнародними організаціями, що, наприклад, колишній помічник Сергія Ківалова суддя Павло Вовк був визнаний доброчесним суддею і поновлений на роботі в Окружному адміністративному суді Києва. А потім і переобраний на новий термін. Бач, легітимний голова суду.

А потім цей суд, в насмішку над Державою скасував рішення про націоналізацію у 2016-му році ПриватБанку. Чим затягнув процес фактично і донині.

Це все, що треба знати про найбільш невдалу реформу часів Порошенка.

Президент Зеленський, заявив після приходу до влади, що тепер все буде по-чесному. І звичайно ж, провалив справу.

Внесений в турборежимі законопроєкт восени минулого року проголосували. А вже у лютому Конституційний суд фактично відмінив новелу про зменшення кількості суддів Верховного суду до 100 (Офісу президента необхідно було злити "чужих" суддів і залишити лояльних).

Плюс ВРП написала таке положення про те, як мають обиратися суди, що туди не можуть потрапити троє обов'язкових (за законом) міжнародних експертів.

Висновок: шахраї як могли, так і можуть ставати суддями.

Шахраї як могли, так і можуть ставати суддями

І у судовій системі кругова порука контрольованих олігархами і нечесних суддів.

22 червня президент Зеленський вніс у Раду новий законопроєкт №3711. Як невідкладний, звичайно. З умовно позитивного – в тексті залишилась норма про відкритий конкурс до ВККС із залученням міжнародних експертів. Але це пуста ідея, бо усі важелі впливу на процес залишаться в руках нереформованої Вищої ради правосуддя.

В Офісі президента (ми ж розуміємо, що Зеленський профан і лише освячує підготовлені іншими рішення) вирішили відмовитись від ідеї очищення ВРП від недоброчесних членів і законсервувати її вплив на українські суди. Це абсолютно суперечить зобов'язанням, які взяв на себе український уряд перед МВФ буквально пару тижнів тому. Фактично треба говорити про бажання побудувати керовану суддівську вертикаль.

А керувати нею через недоброчесних суддів будуть Ківалов, Портнов, Коломойський.

І ми можемо бути певні, що ці люди зробили суттєві висновки з ситуації Революції 2013-2014 років. Ті помилки вони повторювати не будуть.

Контрольовані прокремлівськими силами та Офісом президента суди – це кошмар, який страшно уявити.

У разі, якщо законопроєкт проголосують, нас чекає не реформований суд, а петля на шиї наших здобутків.

Нас чекає не реформований суд, а петля на шиї наших здобутків

Колись у Європі теж всяке було. Але Європа пройшла великий шлях трансформацій. Змінилася і стала сильнішою.

Ми заявили, що ми європейці. Це перший крок. Це як ви заявляєте, що хочете схуднути. Це перший крок. Другим має стати відмова від пончиків. Тільки усвідомлення власної хвороби може допомогти у її лікуванні чи профілактиці.

Влада лише заявляє про реформи у сфері права. По факту вона знову хоче керувати правосуддям з кабінетів. Сто відсотково мій – це діагноз.

Тільки ми можемо, змінившись, як народ, змінити наше ставлення до права, як суті і основної складової успіху чи неуспіху нації.

Менталітет змінний. Достатньо лише покоління. А владі варто знати, що ментальність змінюється довго, а Майдан збирається швидко.

Віктор Бобиренко, для Gazeta.ua

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Наші автори
Андрей Римарук Ветеран, работник фонда "Повернись живим"
Остап Украинец Писатель, переводчик
Максим Кияк Эксперт Совета внешней политики "Украинская призма"
Тарас Чмут Председатель правления "Украинского милитарного центра"
Надежда Романенко Руководитель проекта по дезинфомониторингу Texty.org.ua
Погода