Москва стала на путь зависимости от Пекина

Будет ли комфортной для России "комфортная ось" с Китаем?

Сьогодні практично жодна публікація в Росії на тему зовнішньої політики не обходиться без згадки про те, що для Москви надзвичайно вигідним є так званий "крах гегемонії Заходу". Однак, ця доволі популярна там теза дивним чином залишає за рамками дискурсу питання про те, що саме буде робити Росія у разі краху системи світового устрою, де вона займає доволі почесне місце?

Візьмемо витрати на оборону: сьогодні номінально Росія займає десь четверте місце у світі за військовими витратами - близько $66 млрд. І виглядає так, що подальше суттєве збільшення коштів на оборону без наслідків для себе Кремль навряд чи може сьогодні собі дозволити. А це вже у перспективі означатиме неможливість реальної конкуренції не лише зі США, чий оборонний бюджет за самими скромними підрахунками становить близько $700 млрд, але й з Китаєм – майже $180 млрд. До речі, у цілому витрати країн "Великої сімки" (США та їхні союзники по НАТО - Британія, Франція, Німеччина, Японія, Італія, Канада) становлять майже 50% усіх світових бюджетів на озброєння. І це без надкритичної напруги для національних економік країн G7.

Останні дані додають нових рис двосторонньому російсько-китайському взаємозв'язку, де залежність Росії від КНР стає усе більш очевидною.

Китай вже став головним торговельним напрямом для Росії – із загальним обсягом двосторонньої торгівлі торік у $109 млрд. Саме туди спрямовується російське вугілля, газ, електроенергія, добрива та нафта (наприклад, "Роснефть" близько 40% своєї продукції експортує в КНР). Росія фактично є джерелом постачання сировини до Китаю та ринком збуту для китайської товарної продукції. КНР, у свою чергу, обходить Німеччину по обсягах постачання в Росію верстатів та різного промислового обладнання. Показово, що Берлін, який є другим за значимістю торговельним партнером Москви – $52,4 млрд, останнім часом відчутно скоротив обсяг російського імпорту – з $34,2 млрд до $27,6 млрд.

Ці тенденції навряд чи зазнають змін у перспективі – і "Сила Сибіру" (якщо цей проект узагалі запрацює), й інші анонсовані російсько-китайські енергетичні проекти, лише ще більше прив'яжуть Російську Федерацію до КНР.

Вже достатньо поширеною стала практика залучення китайських робітників і фахівців для будівництва важливих об'єктів, наприклад суднобудівних комплексів, на російському Далекому Сході. І здається без них російській економіці, щонайменше у цьому регіоні, вже не обійтися.

На тлі стагнації в економіці і катастрофічного падіння обсягу прямих іноземних інвестицій у першому кварталі 2020 року, важливість китайського вектору в економічній діяльності РФ у перспективі ще більш підвищується. Хоча, китайський бізнес явно не поспішає всерйоз інвестувати в реальний сектор російської економіки.

Сьогодні в Росії з погано прихованою заздрістю спостерігають не лише за проривною американською космічною програмою із залученням приватних компаній, а й за амбітною програмою з освоєння космосу, що здійснює Піднебесна. Більш того, виглядає так, що Москва вже програла "змагання за Місяць" і Пекіну, що планує свою висадку на Місяць у 2028 році, і Вашингтону, який вже призначив дату своєї місії на 2024 рік.

Тобто, навіть побіжний аналіз наявних тенденцій у сучасних російсько-китайських відносин свідчить, що Москва стала на шлях, що за збереження сировинної моделі розвитку, може привести її у стан залежності від Пекіну. А чим дуже часто завершується такий стан справ – достатньо добре відомо з багатьох прикладів в історії міжнародних відносин.

Показовим у цьому контексті був характер відносин між Російською і Германською імперіями перед Першою світовою війною. Так, відомо, що починаючи ще з 1870 року німецький капітал почав активно проникати на російський внутрішній ринок, намагаючись зайняти там панівне становище. За прихильний нейтралітет в російсько-японській війні Германія в 1904 році отримала дуже вигідний для себе торговий договір, а вже 1905 року приблизно половина російської торгівлі почала припадати на Германську імперію. Виникла ситуація, що сприяла поступовому перетворенню Росії на сателіта, а в перспективі й навіть колоніально-сировинний придаток Імперії Гогенцоллернів.

Показово, що вже десь у 1908 році Російська імперія однозначно усвідомила, що її найбільш небезпечним супротивником є не далека Британія, а близький і економічно потужний, і тому вкрай небезпечний, імперський Берлін. Зокрема відомо, що в 1913 році Росія імпортувала з Германії машини і устаткування, постачаючи сировину і продукти сільського господарства. Цікаво, що активний розвиток аграрного виробництва в Германії призвів навіть до виникнення конкуренції між німецьким і російським зерном в низці європейських країн-традиційних споживачів зернових з Росії, у тому числі Скандинавських країн. Німецьке зерно навіть почало постачатися у Західні області самої Російської імперії, що весною 1914 року спонукало Петербург до запровадження заходів аграрного протекціонізму. З різних джерел також відомо, що в першому десятиріччі ХХ століття німецький капітал займав значні позиції у російській видобувній і обробній промисловості, окрема металургійній і хімічній. Як відомо, влітку 1914 році це все більш ніж гостре двостороннє суперництво переросло у масштабну війну, в перші ж місяці якої наочно проявилась уся слабкість російської промисловості, глибоко вивченої німецькими постачальниками і позбавленої імпорту станків, запасних частин і необхідних матеріалів з Німеччини.

Як саме розвиватимуться надалі російсько-китайські відносини покаже лише майбутнє. Свої корективи безумовно внесуть наслідки пандемії. Прогнози тут робити дуже важко, особливо на тлі втрати російською зовнішньою політикою відчуття реальності.

Наразі можна погодитись з тими експертами, які вважають, що Москва і Пекін вже сформували так звану взаємну "комфортну вісь", маючи на увазі двосторонній альянс на базі спільних антизахідних підходів Російської Федерації та Китаю до багатьох актуальних питань міжнародної політики. І виглядає так, що поки ця вісь дійсно є взаємно комфортною. Та чи зручно почуватиметься на ній позбавлена можливості маневру Росія через деякий час?

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua