Пусть боятся те, кого от "Слава Україні!" начинает трясти

Бесятся наши враги, что нет в них слов, которые от всей души повторил бы каждый, кто живет в их государстве

Слава Україні! Коли президент Туреччини привітав цими словами солдатів почесної варти, які вишикувались на честь його приїзду перед Маріїнським палацом у Києві, не сталося нічого особливого. Зарубіжний гість просто сказав те, що мав сказати згідно з міжнародним протоколом.

Але прозвучали ці слова ніби гарматний залп самі розумієте у чий бік. Тому що не минуло й півтора року як двоє хорватських футболістів привітали цими ж словами своїх друзів у Києві через соцмережі. Тоді це викликало у Росії, де тоді знаходились ці спортсмени, величезний скандал. Бідолашних хорватів навіть примусили крізь зуби вибачитися. Вибачитися невідомо за що.

Справді, яке кому діло, як саме вітають одне одного українці або їхні знайомі з-за кордону? Чому це так зачепило наших російських ворогів? Відповідь проста — у них такого немає. Немає простої й зрозумілої формули народного єднання. Справжньої, а не вигаданої. Формально щось таке було за часів Союзу. Згори над кожною газетою було написано "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!", а міста, села та простір між ними рясніли надписами "Слава КПСС!". Тоді ці гасла існували окремо від життя. Народ, а точніше, народи тодішньої держави, якось не ототожнювали себе ані з пролетарями, які мають для чогось єднатися, ні з КПСС (єдиною на той час правлячою партією). Вигадати гасло не проблема — дайте замовлення будь-якому рекламному агентству, оплатіть цю послугу, і вам назавтра принесуть скільки завгодно яскравих, дотепних, влучних та креативних гасел, зроблених за усіма правилами маркетингу. Одна проблема — безплатно ці гасла ніхто не повторюватиме, так само як ніхто в нашій колишній країні не вигукував "Слава КПСС!" не по команді, а з власної волі. Тому й бісяться наші вороги, що нема у них слів, які б від щирого серця повторив кожен, хто мешкає в їхній державі. Тому що у них — держава, а у нас — Україна!

Знаю лише два привітання, які можна поставити поряд із нашим. Перше: "Слава Ісусу Христу!", друге: "Аллах Акбар!", що означає приблизно те ж саме

Знаю лише два привітання, які можна поставити поряд із нашим. Перше: "Слава Ісусу Христу!", друге: "Аллах Акбар!", що означає приблизно те ж саме. Так вітаються між собою християни і мусульмани, яких об'єднує Бог. Нас об'єднує Україна! І це тепер вже назавжди! І нічого, що аби дійти до офіційної заміни колишнього російського "Здравія желаю!" на "Слава Україні!" нашим керівникам знадобилося майже тридцять років. Напевно, це був час, аби дозріти. Аби по-справжньому усвідомити себе Україною. І тепер мені зовсім не страшно за наше майбутнє. Нехай тепер бояться ті, кого від слів "Слава Україні!" починає трусити. Так і треба — трясця їм усім!

Оригінал на "Рівне вечірнє"

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Наші автори
Константин Елисеев Председатель ОО "Центр новых решений"
Дайан Фрэнсис Главный редактор канадской газеты National Post
Олег Саакян Политолог
Питер Дикинсон Редактор службы UkraineAlert в Atlantic Council
Богуслав Хработа Главный редактор польской газеты Rzeczpospolita