Против нас всех – один враг. Война идет от Парижа до Киева

Давайте учиться солидарности

Не знаю, що тут зіграло більшу роль - безвіз чи війна (бо тільки з війною нас нарешті почали ідентифікувати в Західній Європі як щось окреме!) - але оте, від совка вспадковане й ще чверть віку нам насаджуване відчуття "зарубіжжя" (коли Владивосток - "ближнє зарубіжжя", а Вільно чи Варшава - "дальнє", угу-угу), - якось непомітно, завважила, - зникло, розсмокталося (схоже, в межах одного покоління сконає в нас, нарешті, двохсотлітня російська містика "заграниці" - і слава Богу!).

Оте, від совка вспадковане й ще чверть віку нам насаджуване відчуття "зарубіжжя", - якось непомітно, завважила, - зникло, розсмокталося

А може, тут ще й у тому причина, що війна ця справді розділила Європу (географічну, з України почавши) на 2 фронти: з одного боку - Кремль і поплічники (сьогодні вони звуться, як у 1970-ті, в добу т.зв. "дейтанту" - "борцями за мир", у перекладі на наші реалії - ЩобНіОдинТанкНеВийшовІзКазарми), а з другого - ми, всі решта, звичайні мирні обивателі від Британії до України, розгублені й роз'єднані, ще не конче й свідомі того, що ми всі "в одному човні", що проти нас усіх - один спільний ворог, і воєнні дії точаться одночасно на всьому обширі від Парижа до Києва...

В Парижі - "жілє-жони", у Києві - "нацжони": перші досі періодично палять банки й крамниці, щоб мирняк не розслаблявсь (от і в суботу палили, поки я на Книжковому Салоні інтерв'ю французьким журналістам давала) - і київські "жони" теж палять магазини, мов за помахом тої самої палички, тільки вже другого дня - яке "соупадєніє"! За паризькими "жонами" - російські найманці з Донбасу, за нашими - "натуралізований" у 2014-му рашинський нацист із білоруської гебухи, - ну просто тобі, як писав рад. класик, "я ж дивлюсь - очам не вірю: все знайомі, все свої" (с), - яка вже тут "заграниця"!

Як же багато ми всі, на кого сьогодні націлені указки кремлівського Генштабу, можемо одне одному сказати - і як мало ми одне одного чуємо

А ввечері в ресторані після моєї презентації (гамір, сміх, чудесні нормандські устриці під чудесне Chardonnay Le Sudiste...) - зненацька щось гримнуло (як виявилося - офіціант упустив повну тацю посуду), - і на мить увесь ресторан, мов вимкнений, заціпенів: така коротка мить тишини, коли всі воднораз подумали про те саме - ох якої нехорошої, і якої ж пам'ятної мільйонам українців по 2014-му тишини... (і за цю одну мить розумієш усе, чого тобі недоказали - ні французькі друзі, ні паризькі таксисти, ні ранкові газети за сніданком у готелі...).

Як же багато ми всі, на кого сьогодні націлені указки кремлівського Генштабу, можемо одне одному сказати - і як мало ми одне одного чуємо!

Вчімось солідарности.

Саме це - наша головна зброя: та, перед якою Матриця безсила.

Оригінал

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі