Таксисты исполняют миссию по унижению Киева. Неужели Москва доныне их "держит"?

Архетипное

Цитата будет длинная, чуть ли не на пол этой колонки. Но она того, на мой взгляд, очень стоит.

Воспоминания Лонгина Цегельского, государственного секретаря иностранных дел и одного из фактических лидеров ЗУНР, стоят как можно более частого цитирования. Оставаясь убежденным соборником и поборником Єдиної Країни Лонгин Цегельский постоянно коммуницирует с Директорией, выступая одним из фактических промоторов (и моторов) Акту Злуки. Но в то же время он методично и убедительно, с фактами и цифрами, противопоставляет галицкую дисциплину и упорядоченность (ныне, к сожалению, приходится подчеркнуть - тогдашнюю) атаманской расхлябанности Востока. Такой смелой актуальности в политических акцентах сейчас еще поискать. И в неполитических также, - пишет Юрий Андрухович для издания "Збруч".

Из последних - цитируемый ниже колоритный пассаж от января 1919-го. Ровно сто лет назад Лонгин Цегельский отправляется поездом из Тернополя в Киев во главе большой делегации представителей Западной Украины, прежде всего политических деятелей, депутатов. В большинстве своем эти люди никогда еще в Киеве не бывали. В их рядах царит торжественное предпраздничное настроение - они едут в свою легендарную Столицу для большого Единения.

Только теперь - обещанная длинная цитата, в которой, разумеется, сохранено правописание Автора:

"Київ прекрасне місто, а по Львові (тим більше по Станиславові!) виглядає справді на столицю. Але вїзд до Києва (із заходу) фатальний. Річ у тому, що залізничий двірець південно-західніх шляхів (з Бродів, Волочиськ чи з Одеси) погорів ще на кільканадцять років до світової війни і його чомусь не відбудовано ("дбайливість" матушки-Росії про Малоросію!) Поставлено натомість тимчасові деревяні шопи. На кожного приїзжого цей двірець – брудний, незугарний, занедбаний, робив сумне враження. Воно не поліпшалося, коли ви вийшли перед двірець, до "звощиків" (фіякрів).

Оці "звощики" майже всі були корінні Москалі. Коні в них не в хомутах та не в так званих півшорках, як це водиться у нас, а на кацапський спосіб, у так званих дугах. Самі "звощики" з патлатими, звичайно рижими, бородами як лопати, у величезних довгих кожухах та ще до того наче випхані. Все те робило чуже, непривітне враження. І ця частина міста, через яку зразу їдеться – "за Либеддю" – не могла одушевляти. Сама Либедь – річка, що, як каже Несторовий Літопис, дістала свою назву від Либеді, сестри князів Кия, Щека і Хорива – це тепер мізерний, занечищений потік. Вздовж вулиці вугляні склади, бідні завалюхи, босяцькі завулки.

Я знав цей двірець, звощиків, це залибедське передмістя та його вибої ще з перед світової війни, коли я їздив до Києва за царських часів. Війна та революція не причинились до поліпшення їх вигляду – навпаки! Я побоювався за враження, яке оцей вїзд до Києва зробить на наших делеґатів Галичан, особливо на селян. Перші враження лишаються та впливають на вироблення осуду і образу. Тому я подорозі до Києва приготовляв делеґатів на ці враження оповіданням про цей двірець, звощиків і т. д. лаючи Москалів за це все. Російська влада з розмислом держала цей нелад, кацапів-звощиків і т. д., щоб принизити Київ у прирівнянні до Москви. Як ми отже заїхали перед деревяні шопи, звані "вокзалом" (двірцем), мої делеґати не були розчаровані. Вони вже знали цю мізерію з моїх слів. Та все таки не могли здержатись від порівнювання цих деревяних буд з прекрасним, величавим двірцем у Львові".

Такой пассаж. Впрочем, не все в нем подтверждают нынешние источники. Скажем, в Википедии вы не прочитаете ни слова о том, что железнодорожный вокзал Киева действительно "погорів ще на кільканадцять років перед світовою війною". Найдете одновременно другое подтверждение: "Старое здание 1913 было разобрано, зато неподалеку, в районе нынешней конечной остановки скоростного трамвая "Старовокзальная", был возведен временный, как тогда считалось, деревянный барак".

То есть имеем подтверждение, что в январе 1919-го "временный, как тогда считалось" вид вокзала действительно мог внушить Цегельскому и его делегации сравнение с "дерев'яними шопами". Слава Богу, это сравнение не остается актуальным по сей день, а упомянутый барак, простояв в том же "брудному, незугарному, занедбаному" виде до конца 1920-х годов (большевики, похоже, тоже не слишком торопились со своей заботливостью!) все же уступил место новому проекту.

Ничего утешительного не можем взамен и сегодня сказать о другой детали - "звощиків". Поэтому когда темного как в заднице зимнего утра прибываете на станцию Киев-Пассажирский и ломитесь вокзалом сквозь густые непролазные ряды таксистов с их единодушным, что воронья стая, "Борисполь Борисполь Жуляны такси по городу недорого возьму мужчина с сумками поехали", будьте внимательны - не мелькнет там и здесь рижа, як лопата, борода" или "величезний довгий кожух" с отчетливо "кацапськими" признаками.

Киевские "звощики" на месте - выполняют миссию по унижению Киева. Неужели Москва и по сей день их "держит"?

Перепечатывается с разрешения издания "Збруч"