Захисники

– Марія прибігла додому біла, як стіна. Питаю, що трапилося. Дитина така перелякана, що й слова сказати не може, – ввечері стукає сусідка Олена.

Ідемо до неї заспокоювати 10-річну Марію. Після 15-хвилинних умовлянь вона каже: на другому поверсі три дядьки колють вени. Спускаємось туди з чоловіком. ­Нікого немає. На підвіконні лежать використані шприци.

Нашому будинку понад 100 років. Вхідні двері – без кодового замка, зачиняються погано. На другому поверсі жив чоловік, який через надмірну любов до спиртного втратив сім'ю. Торік його не стало. Квартиру покійного родичі продали. Та його "дружки" не переставали навідуватися.

– Це не може далі так тривати, – наступного вечора чоловік повертається із сином 4-річним Володею з прогулянки. На стаціо­нарному телефоні набирає "102". – У під'їзді нагло стоять, колються. Кажу: "Може, ви би нас пропустили?" А Володя на те: "Дяді захворіли, укольчики роблять".

У міліції дзвінок приймають. Через годину приходить дільничний, та його клієнтів уже нема. Із самого ранку двірничка в гумових рукавицях у великий мішок згрібає шприци. Потім на місяць наркомани зникають. У жовтні знову телефонуємо в міліцію.

– Думаєте, що така проблема тільки у вашому будинку? Від вас їх відженемо – у другому з'являться, – дратується черговий.

18 грудня о 22.30 біжу до брата, який живе через дорогу. У нього – подарунок, який Володі принесе Святий Миколай. На другому поверсі колються й мило усміхаються знайомі.

– Може, провести? Стільки нечисті розвелося. І хто вас захистить, крім нас?

×