Треба лікуватися

–?Люди добрі, поможіть! – чую, щойно сіла в маршрутку Львів – Кам'янка-Бузька.

У понеділок зібралася у відрядження – у гості до матері "караванського стрільця" Ярослава Мазурка. Прикидаю, як пробиратимуся болотяною вулицею. Ще й дощ, як на зло, затягнувся.

Від дрібних думок відриває жебрачка. Зазвичай таким милостиню не даю. Не за призначенням вони її використовують. А тут не втримуюся й витягую з кишені куртки 2 гривні. Так робить майже кожен пасажир.

–?У мене рак легень. Лікарі кажуть, залишилося жити не більш як півроку. Але не знаю, чи стільки протягну, – говорить жінка.

Уже метастази пішли в очі

На запитання здорованя в окулярах, мабуть лікаря, уточнює, що в неї – третя стадія.

–?Уже метастази пішли в очі – перестала світ бачити. На ноги важко вставати, – її супроводжує чоловік, бо ж незряча.

–?Напевно, на знеболювальне просить, – бабця у теплій хустці витирає сльози. – Мого чоловіка рак за три місяці з'їв. Також такий худий, як вона, був.

Решта пасажирів мовчать. Водій тягне зашкарублу руку до каси з дрібними грішми.

Увечері тією ж маршруткою повертаюся додому. Ноги мокрі, покашлюю, мабуть, відхворію. Заходжу на автостанцію, аби змінити шкарпетки. У невеличкому провулку стикаюся з ранішньою знайомою. Вона зі своїм поводирем п'ють горілку з горла. На целофановому мішечку – нарізана ковбаса, помідори. Згадую, як у Кам'янці розказували про Мазурка, що позичав дрібні гроші й ніколи не повертав.

–?Знеболювальне п'єте? Чи вже вилікувалися? – не втримуюся.

Жебрачка піднімає великі п'яні очі.

–?Девочка, это тебе лечиться надо, – переходить на російську.

П'ю анальгін і йду геть.

×