– У мене не залишилося аргументів, тому не залишилося друзів та родичів, – каже 22-річний Максим із Луганська.
Восени переїхав до Львова, закінчує економічний. Шукає роботу. Додому не планує повертатися.
– Вирішив почати життя з чистого листа. Усі однокласники й колишні товариші розділилися на дві категорії. Одні – вже мертві, а другі воюють на боці ЛНР, – розповідає. – З ними неможливо розмовляти. В усьому винять Майдан і "Правий сектор". Посеред міста поставили шибеницю для "бандерівців". Сварився з ними – не допомогло. Просив – теж. Зробив добірку відео, де видно, що в Луганську безчинствує москаль. Та все марно.
Розповідаю історію Максима знайомій тітці Валі. 2005-го разом їздили в Луганськ спостерігачами на вибори. Вона на дільниці подружилася зі своєю ровесницею Надією Іванівною. Відтоді постійно зідзвонювалися. Тітка Валя щороку подружці на Миколая відсилала подарунок. А та їй щось дарувала на Новий рік. Інколи приїжджала до Львова на Різдво чи Великдень.
– Коли на Донбасі почалися заворушки, чоловік казав: клич Надьку до нас. Я їй подзвонила і вислухала все, що вона про мене думає, – говорить тітка Валя. – Ображала, називала "майданутою бандеровкою". Казала, що через таких чокнутих, як ми, у них тепер проблеми. Кричала, що в житті мені того не пробачить і кинула слухавку. Через півроку подзвонила з незнайомого номера. Вибачалася: мовляв, тепер усе зрозуміла. Просилася в гості. Я сказала, що мені треба подумати.
У пакеті тітка несе чотири пакунки – придбала подарунки на Миколая. Чоловікові, синові й доньці. І ще один, як і торік.
1 
1
Комментарии
4