– Який ваш синок уже великий! Скільки йому? Два з половиною? Як час швидко біжить, – із давньою подругою Іриною у вихідні сходимо з приміської електрички у батьківському селі. Вона допомагає мені з речами.

Ми знайомі з дитинства. Заміж виходили в один рік. За весільні гроші як вони, так і ми, планували купити машину. Але за кілька місяців я дізналася, що вагітна. Зранку придбала тест, а ввечері вже лежала на збереженні. Вагітність виявилася непроста – півроку на лікарняному ліжку. Усі заощадження пішли на дорогі ліки, аналізи, пологи.

Якось у неділю Ірина з чоловіком прийшли до мене в лікарню.

– Тобі, мабуть, не треба було зберігати ту дитину, – казав Ігор. – Розумієш, справжню вагітність планувати треба. Не можна тяп-ляп. От ми з Ірочкою правильно робимо. Зараз купимо машину, тоді зробимо у квартирі ремонт. А пізніше і про дитинку подумаємо.

– А ми планували машину, а купимо дитину, – образився мій чоловік.

Відтоді з Ірою та Ігорем не бачилися. Вони нас вітали телефоном, коли народила малого. Між іншим повідомили, що купили машину. На іномарку не стягнулися, взяли нового Lanos'а.

При зустрічі Ірина каже, що їде електричкою, бо машина поламалася. Її звільнили з роботи, тому ремонту в квартирі не зробили. Складають гроші. Питаю, чи дітей планують.

– Ігор усім каже, що після ремонту. Але насправді у мене проблеми, – шепоче на вухо. – Через протизаплідні таблетки збився гормональний баланс, тепер важко завагітніти. Лікар казав, що треба було одразу.

×