– Хоч до церкви не ходи. Я там більше дратуюся, ніж удома, – в неділю під обід сусідка повертається з ранкової літургії. На службу Божу щотижня їздить у рідне село піді Львовом. – Священик рік на парафії послужив – Volkswagen купив. За другий рік фундамент під будинок звів. А сьогодні каже: "Порахували гроші, зібрані за коляду, та за голову схопилися. Бачу, люди гріха перестали боятися".
Знайомий Мирон 15 років був у церковному комітеті. Допомагав відновлювати греко-католицький храм. Потім відмовився.
– Їхав із тещею машиною в сусіднє село в сільраду. Зупинився, а біля ноги – пакунок лежить. Відкриваю: гроші. Перерахував – 2 тисячі доларів. Між ними знайшов карточку "на цеглу", – розповідає. – У сільраді питаю, чи нічого не губили. Ніхто не зголосився. Забрав пакунок додому.
Через два тижні Мирон рейсовим автобусом добирався до Львова. Підслухав розмову двох пасажирок – говорили, що їх сусідка Люба гроші загубила.
– Із чоловіком трьох дітей виховують, хату зводять. Тяжко працюють, на будову кожну копійку відкладають, – переказує Мирон. – Люба до сільради йшла по якийсь дозвіл, дорогою пакунок загубила. Тепер від сліз не висихає. Чоловік мало з дому не вигнав. Розпитав я їх, де та Люба живе. Наступного дня розшукав її і гроші повернув. Вона мене мало не розцілувала. З її чоловіком донині товаришуємо. Не раз мене виручав.
Про свій вчинок Мирон розповів у компанії священиків.
– Дурницю ти зробив, – сказав один з отців. – Нащо гроші повернув? Ти ж їх не вкрав, а знайшов. А це – не гріх.
1 
1
Комментарии
18