Ексклюзивы
пятница, 20 сентября 2019 17:00

Свободу втратити легко

Завжди повторюю: в українців та росіян – різна політична культура. Вони мають велику схильність ідентифікувати себе з царем. Ми – з тими, хто бореться проти царя.

Українська політична культура тяжіє до множинності. У нас багато центрів впливів: два козаки – три гетьмани. Російська політична культура – до уніфікації, чіткої ієрархії, підпорядкування батюшці-царю.

Соціологиня Ірина Бекешкіна якось влучно сказала: "Росіяни схильні до монархії, а українці – до анархії". Я уточнив би: росіяни теж бувають схильні до анархії, але вона інша, ніж у нас. Гляньте на протистояння російського та українського "анархізмів" наприкінці ХІХ століття. Для російських анархістів Бакуніна та Кропоткіна йшлося, щоб убити царя і поставити на його місце іншого; знищити систему і поставити на її місце іншу, згори вниз. А для українського "анархіста" Драгоманова йшлося про те, щоб організувати суспільство так, аби воно царя не потребувало. Знизу вгору, від громад до держави.

Ці схеми умовні. Є безліч українців, які мріють вклонятися цареві. І є безліч росіян із гострим, яскравим і живим відчуттям свободи.

Але в загальніших рисах ця схема поки що працює. Українська політична модель – це множинна середньовічна Русь з її багатьма центрами впливу. Це козацтво, яке обирає собі гетьмана і скидає його. Це Кирило-Мефодіївське братство, яке бачить ідеал суспільства в ранньохристиянському братерстві. Це той-таки Драгоманов, який пропонує децентралізовану модель суспільства як об'єднання громад. До речі, сучасна українська децентралізація коріннями – це Драгоманов на практиці. Це сучасна Україна, яка раз за разом зупиняє спроби узурпації. Українська історія – це спроба побудувати класичну європейську res publica, "республіку", "спільну справу", під постійним ризиком завоювань імперіями.

Але одна річ – повторювані історичні моделі, інша – те, що відбувається тут і тепер. Суспільство може бути схильне до множинності, але в певний момент захотіти "залізного порядку". Бо в історії можливе все і свободу втрачають навіть найбільш волелюбні.

Візьміть два приклади ХХ століття – Німеччину й Італію. Німецькі землі були вкрай множинні майже тисячу років – від Оттонів до "другого Рейху". Їх об'єднувала Священна Римська імперія, але це об'єднання було умовне: ця "імперія" ніколи не мала чіткої столиці чи "кремля"; імператор ніколи не мав абсолютної влади над меншими правителями; його здебільшого обирали на трон, а відтак могли і скинути.

В Італії історія подібна: її постійно прагнули "об'єднати" – то германці в епоху боротьби між ґвельфами й ґібелінами (політичні напрями в Італії XII–XV століття, що виникли у зв'язку зі спробами імператорів Священної Римської імперії ствердити своє панування на Апеннінському півострові. Ґвельфи об'єднували противників імперії, ґібеліни – прихильників імператора. – Країна); то Папа Римський; то Мілан, Неаполь чи Венеція; то французи – аж до Наполеона. Нарешті це зробили у ХІХ столітті. Але навіть зараз Італія залишилася множинною. Подивіться хоча б на італійський футбол і завзяття спортивних воєн між містами.

Утім це тисячолітнє відчуття множинності в Італії та Німеччині не завадило їм у ХХ столітті спокуситися тоталітаризмом – нацизмом і фашизмом. Не завадило цю множинність стерти і знищити, аби уніфікувати суспільства в єдиному натовпі, що вклоняється фюреру чи дуче.

Бо запобіжники проти узурпації чи втрати свободи – річ умовна. Як і будь-які інші людські явища, вони винайдені, а винахід рано чи пізно може бути забутий чи скасований.

Для чого я це все говорю? Щоб зауважити: так, Україна – не Росія. Так, у нас сьогодні дихається вільніше. Так, наше суспільство більш множинне і в ньому більше цінують свободу. Але це не означає, що так буде завжди. І це не означає, що нам видали стовідсоткову гарантію, що свободи не відберуть. Саме тоді, коли ми найбільше впевнені у власній свободі, її можуть украсти. Тихенько, як фокусник видирає скатертинку з-під вазона з квітами – так, що ніхто й не помітить.

Тому боротися за свободу треба одразу. Щойно бачиш, як фокусник виходить на сцену

Сейчас вы читаете новость «Свободу втратити легко». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Владимир Ермоленко
Я, незалежна Просмотров: 693
Романтика зла Просмотров: 594
Українці і прогрес 1 Просмотров: 342
(р)Еволюція Просмотров: 711
Голосов: 4417
Голосование Почему президент Зеленский согласился на "формулу Штайнмайера"?
  • Хочет быстрых побед для себя и не понимает последствий для страны
  • Делает это из-за давления европейских партнеров
  • Поддался России
  • Это измена и нет, нечего обсуждать
  • Еще не все пропало, ситуацию можно исправить
  • Ваш вариант в комментариях
Просмотреть
Погода