Несправжній гріх

В історіях родин – моєї і чоловіка – є кілька збігів. Наші баби з дідами були однофамільцями.

Його баба мала дівоче прізвище Руденко. Була містянкою у третьому коліні. Вийшла заміж за приїжджого з Херсонщини – теж Руденка. Так тезки по прізвищу поєдналися в один рід.

Моя баба по батьку була Соколан і за Соколана вийшла. Щоправда, це був не просто однофамілець, а троюрідний брат.

Ще підлітком вона зустрілася зі своїм Хваньком. Був кучерявий, чорнобровий – багато дівчат за ним сохли. І на 10 років старший за мою, тоді ще юну бабу. Полюбив її. Вони – брат і сестра по батьківському роду. Мої прадіди були двоюрідними братами, а прапрадіди – рідними.

Кажуть, шлюби з кровними родичами – великий гріх. Нащадки платять високу ціну за такі поєднання: гілка роду, зрештою, закінчує свій розвиток. Як дід і баба зустрічалися, то Хванько їздив до попа питати, чи буде гріхом до шлюбу троюрідну сестру брати? Піп казав: "Можна. Тільки обряд більше грошей коштуватиме".

Та я знайшла підтвердження фатальних наслідків кровозмішання: один із дідових синів народився нездоровим, дітей не мав, а другий поховав малою доньку. Сам помер рано.

Люди казали, що до дідової матері – Харитини Криси з хутора Криса ходив бідний парубок Лесковець. Але батьки віддали її, вже при надії, за Стефана Соколана. Він сина Хванька часто називав байстрюком, особливо, як вип'є. Стосунки в них були важкі.

Тож один із гріхів – точно несправжній. Хтозна, за який розплачуються нащадки.

×