Спершу купував одяг на базарі з батьками. Це дратувало. Років зо п'ять тому, коли вчився в університеті, перейшов на секонди. Замість одноманітного штампованого і дорогого одягу вибираєш собі дешевий гарний. Потім став ходити на секонд без особливих потреб: нема що робити – подався туди.
З часом зрозумів, що одягу в мене забагато. Востаннє секонд-хенд відвідав торік у жовтні. Їздив із подругою Марічкою спеціально на великий, у Стрий. Хотів купити штани, але не знайшов. Узяв кілька футболок.
Після того потреба в секондах відпала. Але треба було штани, бо старі зачовгані. Торік у листопаді чорні подарувала моя дівчина Ліза. Того ж місяця поїхали з Марічкою Собко і ще людьми на хутір Обирок на Чернігівщині. Вертаючись, пробули чотири дні в Києві. Гостювали в Олі Хохлі. Там я весь одяг поправ, не мав у чому ходити. То взяв у киянина Ромчика Майданюка штани, вліз у них. Він сказав, що має для мене одні назавжди, в яких не ходить, бо малі на нього. Але треба було їхати у спальний район Позняки. Ми не поїхали, й аж у січні Ромчик передав знайомими у Львів ці сині штани. А в березні Марічка знову була в Києві й привезла від нього ті штани, що я ходив у них після Обирка. Це вже були треті подаровані.
На проспекті Свободи у Львові був великий Великодній ярмарок. За наметами – смітники. Ліза проходила повз них, каже: "Диви, нормальні штани. На". Трохи поморозився: джинси зі смітника, але класні. Тоді взяв.
Набір кольорових шкарпеток подарувала Мар'яна Світлик. Цілу купу. Ми були з нею в гостях, і говорилося, що нема чоловічих шкарпеток кольорових. Жіночі є, чоловічих – нема. Мар'яна десь побачила – купила і подарувала. Вона ж дала мені бандану, якою зав'язую дреди.
Цю футболку жовту десь на селі серед одягу мама знайшла. Дивлюся – вона ше окейна, можу ходити.
Картатий синій светр дала Марічка. Коли я був із нею в автостопних мандрах по Грузії, раз його вдягав, бо було холодно. У Львові Марічка віддала, сказавши, що мені він більше пасує.
Давно маю зимову куртку, але вона мені не подобається – якась дуже велика. Ходив у осінній, старішій. А позаторік дядько передав куртку, яку він не одягав, – не знаю чому. І черевики передав – мого двоюрідного брата. Потім у них ходив сам дядько. До того я взував тільки кросівки.
Маю червоно-чорний шалик – старий батьків. Ще з Радянського Союзу.
Ромчик Майданюк приїжджав до Львова і спитав, чи в мене є рукавиці. Не було, то він дав свої: "Я собі в Києві ще куплю". Відтоді я став ходити й їздити на велосипеді в рукавицях.
Зелені рукавиці ми з Лізою знайшли на Лофотенських островах у Норвегії.
Від Ромчика Майданюка мав ще шапку для дредів. Він сказав: "Заплетеш – дам шапку". Я заплів. Зараз ця шапка в Польщі – у Лодзі. Приїздив Матеуш Маніяк у березні – друг наш, а було зимно, то я віддав йому.
Ще одну шапку для дредів мені подарувала Христя. Свої дреди зістригла, то й віддала.
Парасолю мені подарувала Ліза, а чохол до неї знайшов у київському підземному переході.
Недавно порахував: у шафі 30 футболок. Став потроху роздавати. Я не з принципу не купую. Найприємніше, коли потрібне само мене знаходить і приходить.
У травні наша подруга у Львові Зося, полька, організувала ФріМаркет. Там можна було обміняти свій не дуже потрібний одяг на потрібніший або ж просто ним поділитися. Люди поприносили в домовлений час одежину, скинули в купу. Хтось собі повибирав. Міряли там же.
4 
1
Комментарии