Ексклюзивы
четверг, 26 августа 2010 11:19

"Індіанський вождь із полтавським акцентом дуже любить гроші"

Іван Даценко з Полтавщини вивчився спочатку на зоотехніка, потім на льотчика. Став Героєм Радянського Союзу. Попав у полон до німців. Після звільнення потрапив до Канади, одружився з донькою вождя племені могавків, а по його смерті зайняв місце тестя



У селі Чернечий Яр Диканського району на Полтавщині в серпні 1969-го італійський режисер Вітторіо де Сіка фільмував свою кінобаладу "Соняшники". Головну роль зіграла Софі Лорен. Її героїня - дружина італійського солдата, через багато років по Другій світовій приїжджає в Україну в пошуках чоловіка, який не повернувся з фронту. Майже кожна з місцевих жінок, які спостерігали за зйомками, могла би розповісти власну історію про загиблого чи зниклого безвісти чоловіка, сина, брата.
Дарина Даценко втратила двох братів. Обидва закінчили Чкаловську військову авіаційну школу в Оренбурзі. Молодший Василь - льотчик-винищувач, загинув на Курській дузі. Старший Іван 1943-го отримав звання Героя Радянського Союзу. Бомбардувальник Іл-4, екіпажем якого він командував, на своє останнє бойове завдання вилетів 18 квітня 1944 року з аеродрому біля села Шепетин на Рівненщині. Підбитий літак упав у лісі коло Брюховичів поблизу Львова.
- Душею відчуваю, що він живий. Василя похоронила, а Іван живий, - не переставала говорити людям Дарина Даценко, після заміжжя - Король.

Надію давав і лист братового однополчанина Миколи Жуги з Кубані. Він разом з Іваном брав участь у бомбардуванні залізничної станції Львів-2 і бачив, як, скинувши фосфорні бомби, Іл-4, яким керував Даценко, потрапив під вогонь ворожих зеніток. "Можливо, він живий, тільки в німецькому полоні, - писав Жага того ж 1944-го. - Це було в квітні-місяці в районі Львова, вночі його збила зенітка, літак загорівся. Я теж літав тоді і все бачив, але допомогти не можна було нічим. Так я більше Івана не бачив". Із вірою, що брат зумів урятуватися, Дарина жила декілька десятиліть.
Навесні 1997-го газета "Вечірня Полтава" передрукувала з московського "Труда" інтерв'ю з танцівником чеченцем Махмудом Есамбаєвим. Він розповідав, зокрема, про свій виступ під час Всесвітньої виставки ЕКСПО-1967 у Монреалі. Прем'єр-міністр Канади Лестер Пірсон був такий вражений, що запропонував артисту вибрати собі подарунок. Есамбаєв забажав ознайомитися з танцями тубільців. Повезли його в резервацію індіанців-могавків із ліги племен-ірокезів.
- Ту газету мені дала сусідка, бо там надрукований посівний календар, я її на холодильник поклала, - згадує Даринина донька Ольга Рубан. - Приїжджаю додому, мама пита, чи не читала я інтерв'ю з Махмудом Есамбаєвим. А в самої руки трусяться, сльози в очах.




ЦИТАТА
"Привели мене до вождя племені. Виходить ставний такий чоловік, на голові пір'я, як і належить вождеві, весь розфарбований. І раптом говорить співучою українською мовою: "Здоровеньки були! Ласкаво запрошую до мого вігваму". Виявляється, звуть його Іван Даценко, родом він з-під Полтави... Одружився з донькою вождя племені, от вже сам успадкував його місце - став вождем. Нажив зі своєю індіаночкою чотирьох дітей. Сіли ми на циновки, підігнули ноги. Їли маїсові млинці і горох, поки вождь розпорядився і дружина приготувала щось на зразок галушок. Сиділи, пили горілку, співали "Розпрягайте, хлопці, коней"...
Чеченський танцівник Махмуд Есамбаєв про зустріч з Іваном Даценком. "Вечірня Полтава", 28 березня 1997 року, передрук із московського "Труда"



Даценкова племінниця зателефонувала до редакції газети "Труд".
- Кореспондент мені сказав: "Повірте, я жодного слова Есамбаєва не спотворив. Ми зустрілися в готелі. Сіли, випили добре, скільки з ним розмовляли, усе писав на диктофон", - згадує Ольга Рубан.
Директор Полтавської філармонії роздобув адресу Махмуда Есамбаєва. Та відповіді від нього отримати не встигли: 2000 року танцівник помер. Його дружина розповіла, що весь архів Есамбаєва, у тому числі й переписка з Джоном Маккобеком (під таким ім'ям жив у Канаді Іван Даценко), згорів у його будинку в Грозному під час російсько-чеченської війни.
- Треба було одразу зв'язатися з ним, він же переписувався з дядьком. Соромилися, тепер нічого не вернеш, - жалкує Ольга Василівна.
Із п'яти канадських газет, до яких вона звернулася, лише одна розмістила оголошення про пошук Даценка. Зрештою, написала до Москви на телепрограму "Жди меня". На початку 2002-го її туди запросили.
- Звідусіль приїхали люди, які воювали разом із дядьком, були на ЕКСПО в Монреалі, зустрічалися з ним. Показували його фотографії із дружиною, дітками. Відео, як він танцює.
У своїй полтавській двокімнатній квартирі Ольга Рубан дістає з шафки єдину, привезену з передачі світлину, яку в Канаді зробив якийсь радянський турист. На звороті чорно-білого знімка олівцем написано: "Индейский вождь с полтавским акцентом, очень любит деньги, Монреаль 1968 г.".

Як Іван Даценко опинився в Канаді? Журналісти програми "Жди меня" висувають версію, що радянського льотчика з німецького полону звільнили союзні війська й по війні він опинився за океаном.
Один із керівників товариства "Україна", яке підтримує зв'язки з нашою діаспорою, Сергій Копилець переповів історію полковника британської армії, українця за походженням, Віктора Роєнка:
- 1953 року полковник полював на лосів у провінції Онтаріо. Заблукавши в лісі, вийшов до невідомої річки. І побачив на березі сценку: у воді бавляться двоє маленьких індіанців і розмовляють українською. Роєнко звернувся до них рідною мовою. Хлопці здивувалися, а потім познайомили полковника з батьками. Збіги разючі - їхній тато був з-під Полтави (прізвища, щоправда, не назвав). За професією теперішній індіанець був льотчиком. Окрім того, Василь (так він себе назвав) виявився зятем ще живого тоді вождя племені.
2005-го до Ольги Рубан в Полтаву приїхав журналіст В'ячеслав Меньшиков із канадської газети Vancouver Express, який також займався історією вождя-українця. Надав матеріали своїх досліджень. До війни Іван Даценко закінчив зоотехнікум. Газетяр з'ясував, що той, як ветеринар, лікував свійських тварин, яких утримували індіанці.

Іван Даценко одружився з донькою вождя, а після його смерті почав керувати племенем. За традицією індіанців узяв собі нове ім'я, яке коротко характеризує носія. Так він зробився "Тим, що пройшов крізь вогонь". Запропонував могавкам відкрити сувенірний цех. Організував щось на зразок ансамблю народної самодіяльності, який виступав перед туристами й іноземними делегаціями.
Але з самим вождем кореспондент так і не зміг зустрітися.
- Скільки я не писала в Канаду до дядька, ніякої відповіді, - закінчує розмову Ольга Рубан. - Тільки позаторік (уточнити???) улітку прийшло повідомлення від Червоного Хреста, що вождь могавків Джон Маккомбек із провінції Квебек два роки тому пішов із життя. Його місце посів син, також Джон Маккомбек. Пояснили, що вождь індіанців - особа священна. У нього не може бути ніякого попереднього життя, родичів. Хоча В'ячеслав Меньшиков розповідав, що в дядька в Канаді було троє синів, один із яких помер маленьким, і донька. Є онука Ніна, онук Іван працює поліцейським.



Могавки винищили могіканів
Резервації індіанців-могавків нині розташовані в американському штаті Нью-Йорк, канадських провінціях Квебек та Онтаріо. Голландці були першими європейцями, які зіткнулися з цим племенем. У ХVII ст. могавки стали головними постачальниками бобрового хутра до Нідерландів. А потім довго утримували монополію на цей бізнес в американському штаті Нью-Йорк. При цьому ліквідували конкурентів. Трагедію племені могіканів, яке програло війну могавкам і було майже винищене, Джеймс Фенімор Купер описав у романі "Останній із могікан".
У 1930-х ірокези наймалися на будівництво хмарочосів у Нью-Йорку. Попит на таких робітників був великий - ці індіанці не мали страху висоти та були дешевою робочою силою. На Олімпіаді 1984 року в Лос-Анджелесі могавк Елвін Морріс виборов для Канади золоту й бронзову медалі у веслуванні на каное.
Життям общин могавків досі керують вожді. Одні з них успадковують владу. Їх, за давньою традицією, висуває рада жінок клану, яка й контролює, чи спроможний вождь виконувати належні обов'язки. Якщо на своїй посаді він отримує третє попередження за безпорадність, рада обирає наступного. Приблизно на такій посаді в общині із 200 чоловік і перебував Іван Даценко. Інших вождів обирають усією общиною. Уряди США й Канади воліють співпрацювати з ними.



ЦИФРА:
78 000 могавків
приблизно стільки індіанців-ірокезів на канадсько-американському пограниччі сьогодні пов'язуть себе із цим плем'ям


Сейчас вы читаете новость «"Індіанський вождь із полтавським акцентом дуже любить гроші"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи