До білоруського села Янукі піщаною дорогою мчить ГАЗ-53 - автолавка з райцентру Докшици Вітебської області. Обабіч по коліна у воді чоловіки й жінки вирубують і кидають у вогнище верболози. Усі - сільські вчителі Докшицького району. Їх викликали з відпусток розширювати дорогу. "Можа, Янукович приєдзє," - перемовляються.

Рід українського президента походить звідси. Після перемоги Віктора Федоровича на виборах усі під'їзди до напівзабутого села відремонтували. Залишилися останні 2 км.

Учителі незадоволено перомовляються:

- Зусєм здурєлі. У дзяревнє двє бабкі засталося, а яни да їх дарогу робляць.

О пів на другу вантажівка зупиняється біля першої хати. В тіні клена, сидячи на землі, її чекають двоє жінок. Продавщиця в червоному фартуху вискакує з кабіни і забирається в будку автолавки. На відчинених дверцятах машини висить список товарів із цінами й наліпка "Купляйце беларускае".

Першою підходить 57-річна Марися Янукович. Бере білий хліб, солодкі булочки, консерви.

- А вєтчину привозілі сьоння? - питає.

- Нє.

- Ну й добра, дєнєг усьо ровна няма.

Розраховується й відходить від машини. Витратила 13 тис. 610 руб. - 42 грн.

77-річна босонога Аквеліна Янукович також просить хліба, чорного й білого, здобу, олію, лимонад, цукерки, сіль.

- Колькі там ужо? - уточнює.

- 36 тисяч 480 рублєй (112 грн. - "Країна").

- Ну, яшче полпалкі калбаси.

- Бананчікав вазьміцє, - заохочує продавщиця.

- Ну, давайцє.

Простягає гаманця й продавщиця відраховує з нього 44 тис. 500 руб. - 136 грн.

На цьому торгівля в селі закінчується. Двоє покупців з однаковими сумками розходяться додому, автолавка рушає далі. За день має об'їхати ще 19 малих сіл. Сьогодні вівторок, наступного разу машина приїде в п'ятницю.

У Януках постійно живуть четверо людей. Ще є 69-річний Петро Янукович, молодший брат Аквеліни Лявоновни, і 21-річна Ольга - дочка Марисі Янукович. Окрім двох хат, у яких живуть ці сім'ї, ще три стоять пустками.

До Другої світової, коли село розташовувалося на території Польщі, тут було 25 дворів - 140 янучан. Із початком радянської колективізації наприкінці 1940-х його визнали безперспективним, будинків більше не зводили. Електрика в Януках з'явилася в середині 1970-х. Більшість надгробків на місцевому цвинтарі - з прізвищем Янукович. На пагорбі поховані лише кілька "приймаків", як тут кажуть, - людей з іншими прізвищами.

Аквеліна Янукович, повернувшись додому від автолавки, першим ділом іде до критого руберойдом хліва - доїти корову. Спека, тому виводить її надвір тільки напувати. Біля хліва бігає пара курей і кричить півень, у холодку за хатою прив'язаний пес Тюлька. Неподалік відгороджені один від одного металевою сіткою рядки картоплі й капусти. На сонці пріє купа гною.

Аквеліна Лявоновна ніколи не виїжджала з Януків. Народилася тут за Польщі, пережила приєднання Західної Білорусі до СРСР, Другу світову, з 1950-го працювала в колгоспі "Савецкая Беларусь". Отримує 400 тис. білоруських рублів пенсії - 1227 грн. Як і її брат Петро, ніколи не була в шлюбі. Допомагати їм із Мінська іноді приїжджає 70-річна сестра Марія. Ще одна сестра Ляфіра, 65 років, живе в Карелії.

- Сястра замуж пайшла, дик ужо нє Януковіч, нейкая Макавєц. А для мянє бацькавая хвамілія певна ж найлепшая. Я б і в Мєнску нє змагла жиць, нам лепей тут - свабода, - каже Аквеліна Лявоновна.

Посеред будинку, зведеного 1937 року, велика піч із лежанкою. Тонка перегородка з дощок відокремлює сіни з кухонним столом і газовою плитою та балоном від житлової частини. У кімнаті - холодильник, диван, у кутку - трюмо, на стінах - образи Діви Марії й збільшені кольорові знімки Аквеліни Лявоновни в юності. За занавіскою - дерев'яні ліжка. По радіо лунає ранкова зарядка, після неї інтерв'ю з комбайнером - ударником праці. Телевізор "Вітязь" на столі накритий рядниною. Господиня його не дивиться, бо болять очі.

- І акуляри ужо нє памогуць. Сляпиє, нє відім. Нє ходім ужо і в касцьол. Ми каталікі. Як здаровия билі, хадзілі у Вовкулату да ксьондза на Каляди. Свята - гета ж добра, спявалі. Тапєр ждьом, каб Лукашенка приєхав, можа, нам і нє увідзєць яго живога.

- Старуха Вікентівна зараз на "соцкойкє" (будинок для літніх людей. - "Країна") у Вавколатах, - розповідає про колишніх сусідів Марися Янукович. - А син-п'яніца павєсівся. Маці атправів, а сам усьо пазаганяв на випівку: і тялявізар, і каня - усьо, што било, да паслєдняга. Пачав да людзєй у падвали лазіць, каб што найці. Тади папався у міліцию.

Будинок Марисі Антоновни стоїть на пагорбі, він найдоглянутіший. Фасадна стіна пофарбована у жовтий і зелений кольори. На сусідньому пагорбі пасеться припнута 10-річна кобила Кузя. Є ще корова Рябуша. Її молоко залишають на столику при дорозі, й по нього приїжджає закупівельник із сусіднього більшого села - якщо суха погода. Після дощу до Януків не доїхати.

Зранку, перед приїздом автолавки, Марися Антоновна встигла накосити сіна. Скаржиться на спеку, через яку не ростуть гриби. Раніше також збирала на болоті журавлину і здавала заготівельникам по 5 тис. руб. - 15 грн - за кілограм. Перестала ходити на промисел після того, як її вкусила гадюка. Довго пролежала в лікарні. Марися Янукович отримує 350 тис. руб. пенсії - 1074 грн.

- Праца на вьосци цяжкая. Гета ж вам ня у горадзє - вуліцу зімою расчишчаюць. А тут сьнєгу биває па вуши, а хадзіць треба. 30 год працавала паштальйоншай.

2002-го, після 15 років подружнього життя, Марися Антоновна поховала чоловіка. Федір Янукович помер від серцевої недостатності.

- Федя бив ширакоплєчий, круглаліци. У калхозє работал на трактарє. Хоць і випіць любів, яго ніколі нігдє нє виганялі, любілі. Калі памьор, хацєла у Гарадзішча пераєхаць. Я ж у другой дзяревнє вирасла, в Януках толькі 20 гадов пражила.

Дочка Ольга поки що живе з матір'ю. Зо два роки працювала офіціанткою на Нарачі - найбільшому озері країни, де люблять відпочивати білоруси. Але втомилася щодня пішки ходити 10 км на роботу і влаштувалася худруком у клуб сусіднього села Городище. Там і школа є, і магазин.

- Діскацєкі праважу. В аснавном "клубняк" западни ідзє у нас. Музику качаю з інтернету, на діскі запісую. Мама гавариць, што лучше б водаправод у хату правелі, а нє інтернет.

У Марисі Антоновни є ще 19-річний син Андрій. Він розмовляє російською. Закінчив політехнічний технікум в Молодечному й намагається вступити на заочне відділення Мінського інституту інформатики й радіоелектроніки. Чекає на результати першого тесту. Тим часом влаштувався в столиці електриком. Обіцяли на початку платити як стажисту 500 тис. руб. - 1533 грн. Із другом шукає квартиру, аби винайняти. В агенції нерухомості їм за $85 дали перелік адрес. Доки всі обдзвонили-об'їздили, всюди вже було зайнято. Середня ціна оренди однокімнатки в Мінську - $200.

Останній із роду українського президента виїхав із Януків 1914 року. Володимир Янукович, дід Віктора Федоровича, подався на заробітки на Донбас, за офіційною версією. Батько четвертого глави держави народився вже в Україні.

Віктор Янукович приїздив у село двічі. 2003 року з цієї нагоди в дерев'яній хаті Аквеліни Лявоновни й кількох покинутих будинках синьою фарбою помалювали вікна.

- Заходзів у хату да нас, - згадує Марися Янукович. - Потим усіх запрасілі за стол. Усьо било на сталє: била гарелка і добрая закуска. Дзєцям - вялікая пушка цукерак і па гадзіньніку. Кожнаму дав па 100 доларав. Телефон паставілі нам.

А після візиту Віктора Федоровича на батьківщину селян запросили до Києва. Марися Антоновна не змогла покинути господарство, а дітей відправила. І 2003 року, і 2004-го. Тоді Андрій із сестрою вперше в житті їхали потягом і летіли літаком.

Розповідають, що перший раз чотири дні жили в будинку Віктора Януковича під Києвом. Із охоронцем, поставленим за супроводжувача, відвідали Києво-Печерську лавру, Музей народної архітектури та побуту в Пирогові, зоопарк. Найбільше сподобалося на атракціонах у Гідропарку. Наступного року діти відпочивали в "Артеку" - вперше побачили море.

- Не чекали, що до нас так добре поставляться, ми ж не родичі, - каже Андрій чистою російською. - Президента вашого бачили тільки раз, він вечеряв зі своєю родиною. Сів із нами, навіть трохи мультики подивитися. Мені подарували футбольного м'яча. Я почав стукати об підлогу в будинку, так одразу набігла купа охорони.

- Па всєм свєцє наших Януковічєй разляцєлася: і в Америце, і в Англіі, і чорт вєдає дзє яшче. І ніхто нє адгукаєцца. А гети з України адгукнувся, - каже Аквеліна Янукович. - Ранєй ми пра яго нічога і нє зналі. Ну, бачилі па тєлявізару - Янукович, Бог яго знає, хто такі. Потом ужо узналі, як приєхав. Больш пачалі тєлявізор глядзець, переживаць, як за сваго.

- Ваш президент - хароши чалавек, душевний, йон нас нє забиває, - додає Марися Янукович. - Но главнає, што Віктор Федорович, мне кажется, должен паднять Україну. На Юшченка нє раз слишала по расійскаму каналу, што йон плахой палітік, плоха вєдьот страну. А пра Януковича гавораць - строгі, но справєдлівий. Будзє нармальним презідентам, хай бяре приклад із нашага Лукашенкі: навьол парадок у Мінске - красівий горад, чистий, што там сказать.

ВИНОС:

Віктор Федорович - хароши чалавек, душевний. Мне кажется, йон должен паднять Україну

Третя дня. Сонце припікає. Обидві жінки сидять на рядні в затінку клена. Аквеліна Янукович винесла надщерблені чашки, наливає в них лимонад.

- Градусав 36, певна, йосць, - втирає піт із чола Марися Янукович.

Дістають із однакових сумок здобні булочки, недавно придбані в автолавці, пригощають одна одну.

- Чим цяпер плоха маладим? Ліш би работалі, усьо будуць мець, усього хватає, не то што раньше. Пасля вайни нє було чаго єсці. Як пачнуць людзі расказиваць, што хадзілі з торбамі, прасілі.

- Каб нічого ту нє прапала, заманілі б сюди маладих, пабудавалі б нейкі аграгарадок. Бульба расьцє свая, садок йосць, трави для каровкі хапає. Пад бок автолавка прияжджає два рази на тидзєнь. Вязуть што захочам, найлепшає - хлєб бєли, випівку. Жиць можна, няма чим жалітся.

×