Яким чином змінюється розстановка сил у світі? Які країни перестають відігравати глобальну роль, які набувають впливу?
- Велика перебудова світового порядку пов"язана з відносним послабленням єдиної наддержави - США, і посиленням Китаю, а також поступовим переміщенням економічного центру світа з Атлантичного в Азійсько-Тихоокеанський регіон. На арені з"являються такі гравці, як Індія та Бразилія. Вирішувати глобальні питання безпеки, економіки, екології тепер доводиться в ширшому форматі - не "п"ятірки", і навіть не "вісімки", а "двадцятки".
США зосереджуються на вирішенні власних проблем, переорієнтовують увагу на країни, важливіші для них із міркувань безпеки - Пакистан, Іран, Афганістан. Відповідно, Східна Європа перетворюється на таку собі світову провінцію. Зрештою, ми були в центрі подій усе ХХ століття - по нашій території прокотилося дві світові війни - і це не принесло нам ані особливих дивідендів, ані радощів.
Америка змінює і механізми впливу - зараз вони, а не Японія чи Китай, задають тон у високих технологіях. А Євросоюз своїм стратегічним завданням вважає наздогнати США у хай-теку.
Чи не прагне Європейський союз стати противагою США?
- А навіщо? Ми постійно мислимо поняттями противаги. Краще мислити можливостями кооперації. Так, є підстави говорити, що американці йдуть із Європи, але трансатлантична єдність ЄС і США достатньо стійка. Та й щоб стати противагою, треба платити за це, і дуже багато. Не думаю, що Європа готова вкладати у створення автономної від США системи безпеки. Стратегічної потреби в цьому в них також немає. Хоча розмови є.
Із якими країнами нам слід вибудовувати тісніші стосунки?
- Насамперед Європа, Росія, США, сусіди. У нас достатньо технологій, цікавих Китаю: у машинобудуванні, в аерокосмічній та енергетичній галузях. Інтерес до України китайці продемонстрували два роки тому - вони першими серед держав із ядерною зброєю підтвердили готовність захистити нас у разі ядерної небезпеки.
Потрібно розвивати відносини з Туреччиною. Наші країни однаково зацікавлені попередити радикалізацію ісламського середовища Криму.
Чи може виникнути альтернативна ЄС структура, до якої могла б увійти Україна?
- Навколо Росії - навряд. Зрозуміло, навколо чого об"єднуються європейці. А навколо якої ідеї можна об"єднатися східнослов"янським націям?
Наше суспільство скоріше поганське, аніж справді християнське, православна церква перестала бути об"єднавчою. Спільне історичне минуле - це ще не привід. Росіяни постійно говорять про цінність імперії. Але імперія не є цінністю сама по собі, вона завжди - інструмент задля чогось. Римська імперія несла закон і порядок, Візантійська - православ"я, Халіфат - іслам, Радянський Союз - комуністичну ідею, Сполучені Штати - американський спосіб життя. Що несе Росія? "Мы великие!" А для чого? І кому це допомогло?
У Росії часто говорять про свою унікальність, про "особливий шлях". Але він полягає в елементарній ізоляції еліт. "Не лізьте до нас зі своїм уставом, ми хочемо жити по-своєму" - тобто й далі красти, увічнювати розподіл на еліту й бидло. Захід не хочуть впускати, бо бояться конкуренції. Це ж стосується і нас, може, ще й більше.
Чи реальна загроза розпаду Російської Федерації?
- На даний момент росіяни мають купу проблем - із Кавказом, військово-промисловим комплексом, орієнтацією економіки винятково на сировинні ресурси, демографією. Вони це усвідомлюють, тому змушені коригувати свій шлях розвитку.
Путін багато чого зробив для держави: зберіг її цілісність, подолав хаотичні тенденції 1990-х. Робив це, спираючись на жорстку вертикаль влади, плюс йому дуже поталанило - за його президентства Росія отримала понад 1,5 трильйона доларів від продажу енергоносіїв, що подорожчали в рази. Але модель вичерпала себе. Головний контракт Путіна із суспільством такий: "ми вам - економічне зростання і безпеку, а ви нам - свободи". Виявилося: свободи частково віддані, а поліпшення життя після кризи припинилося, та й безпека під питанням. Російська влада має два шляхи: або повернути справжній авторитарний режим, або спробувати лібералізуватися. Ще восени президент Медведєв опублікував статтю про модернізацію. Очевидно, вона задумувалася як косметичний ремонт. Але потім стало зрозуміло, що необхідна капітальна перебудова. Зараз у Росії вагаються, який саме шлях обрати. Ми зацікавлені у сильному, впевненому в собі сусіді - їхні негаразди позначаються й на нас.
Хіба впевнена в собі Росія не втручається в українські справи?
- Проблема не в тому, що вони втручаються, а в тому, що ми їх пускаємо. Мусимо усвідомити, що в Росії можуть бути законні інтереси стосовно нас, але при цьому слід жорстко захищати власні. Є червоні зони, які ніколи не можна здавати, і є зони, в яких потрібно торгуватися. Червоні - передусім Чорноморський флот, демократія й питання ідентичності. Зокрема, остаточний розрахунок із комунізмом і власне осмислення історії. Останнє мусить бути нашою дискусією і нашим рішенням.
У якому напрямку необхідно рухатися Україні?
- У математичній теорії ігор є два типи - "виграв-виграв " і "виграв-програв", або з "нулевою сумою". У першому виграють обоє, у другому - скільки один виграє, стільки ж інший програє. Так-от, Україна весь час грає у другу - і з Європою, і з США, і з Росією, і сама із собою. При цьому, переважно, програє.
Країна може стати ефективною й потужною за життя одного покоління - 25-30 років. Грузини, наприклад, уже почали цей шлях - із боротьби з корупцією
Головна проблема України - відсутність довіри між співгромадянами. Це зараз абсолютно раціональна поведінка - бо ж як можна довіряти, коли тебе завтра ж надурять? Комуністичний режим абсолютно свідомо нищив усі горизонтальні зв"язки, довіру між людьми, усе те, що називають соціальним капіталом. Але ми поступово оговтуємося. Якщо не зірвемося в якусь нову політичну бійку чи диктатуру, цей капітал поступово відновиться. Очевидно, будемо дуже повільно рухатися в напрямку Європи, а не Росії. Бо європейська модель реально працює, а російська - не дуже.
Скільки поколінь потрібно для цього?
- Країна може стати потужною й комфортною за життя одного покоління - 25-30 років. Грузини, наприклад, імовірно уже й почали цей шлях - із боротьби з корупцією. На початку 2000-х мій товариш спілкувався з грузинськими політиками, від одного почув: "Я нарешті зрозумів глибину тієї ями, в якій ми опинилися, і мені стало так добре! Тепер видно, як довго й куди нам треба йти". Так-от, ми ще не зрозуміли глибину ями, в якій сидимо.
Зміни можуть відбуватися й швидше - якщо до влади прийдуть люди, які захочуть підняти свій статус у світі, і зрозуміють, що це можна зробити лише разом з усією країною.
Нинішня влада розуміє це?
- Тих, хто при владі, нам не насаджували. Вони не прилетіли з Марсу, їх не привезли у запломбованих вагонах, вони - "плоть від плоті" нашого суспільства. Люди отримали владу і власність, а свідомість у багатьох залишається тією ж самою, масовою - вірять у змови, у таємні форми управління світом, а більшість - винятково в гроші.
Але проблема не стільки в них, скільки в нас. Подивіться, як виховують англійців: і школи, й університети - надзвичайно жорсткі. Бо є старе правило: не навчишся підкорятися, не навчишся й командувати.
Нинішній стан існуватиме допоки не знайдуться люди, охочі та здатні його змінити. Такі люди в країні є, їх просто не дуже видно поки що.
Журнал "Країна" N15 від 9 квітня 2010 року
11 
1
Комментарии