Ексклюзивы
вторник, 18 декабря 2012 19:48

"Краще людині повірити, ніж не довіряти", - В'ячеслав Чорновіл, політик, громадський діяч

 

Що з нами відбувається? Чому в найвідповідальніший момент ми знову – як це не раз було – починаємо демонструвати круту індивідуалістичну натуру українця? Чому лідери невеликих партійок, замість єднатися між собою, спішать об'єднуватися з грошовитими мішками і воювати одне з одним? Кажуть, хвороба незрілості й недалекоглядності характерна для кожної молодої демократії і з часом минає. Та чи є в нас час?

Чи є ще народ на землі, який так нищівно, до крові на серці, устами своїх найславніших синів змаловажував би сам себе? "Народе без пуття, без чести, без поваги" – це Панько Куліш про всіх нас. "Раби з кокардами на лобі, лакеї в золотій оздобі" – це Тарас Шевченко про еліту нації.

При всій духовній спустошеності підсовєтських років мама вранці будила до невідкладних обов'язків лагідним: "Христос Воскрес, синку".

Читати навчився 4-річним. Якось у війну гортав "Війну і мир" Толстого. Тоді в книжках не фото автора давали, а фото Сталіна. Зайшов німець, бачить у книжці Сталіна, проти якого вони воюють. Мати думала, що постріляє. А він дав шоколадку й погладив по голові.

Під час війни ми жили в селі Гусакове, а після війни моїх батьків з трьома малими дітьми вигнав звідти новопризначений директор школи – комуніст. Вигнав і з роботи, і з квартири. У сімейному архіві зберігається записка з вимогою залишити село протягом 24 годин.

Я вступив до Київського університету 1955 року. А вже 1956-го мене пробували розглядати на комсомольських зборах як людину, що має не таке, як треба мислення.

Українці були найгірші наглядачі. Наші вже як вислужую­ться, то вислужуються. Колись один з офіцерів вичекав хвилину, коли нікого не було, й почав говорити: "Ви що думаєте, ми з великого бажання отак вас переслідуємо? Ні. Як ви прийдете до влади, то ми будемо так само служити вам".

Через рідних на побаченні в концтаборі передали запитання академіка Сахарова: чи не погодився б я виїхати з неволі за кордон. Я відмовився.

Найбільше, чого ми боялись, що нас викинуть з України.

Я займався бігом усе своє життя. Навіть у тюремних прогулочних двориках.

Коли приїжджав додому, то пробував говорити з батьками на вільнодумні теми. Це їх трішки лякало. Батько боявся слово сказати, щоб я не мав ніяких неприємностей.

Україною керує не українська, а україноподібна влада.

Я дістав Шевченківську премію за ті самі твори, за які мав свій перший і другий, та й третій концтабірні терміни.

Ми живемо бідно, але ми в себе вдома. Назад у рабство нас не поверне ніяка сила.

Раджу перечитати Леніна й Троцького. Там чітко і недвозначно сказано, для чого Україна потрібна Росії, чому Україну не можна відпустити і як це зробити практично.

Ставши 1990 року головою Львівської обласної ради, я дізнався, що заступником прокурора області працює Крикливець, який свою кар'єру починав 1967-го, відверто фабрикуючи моє перше звинувачення. Поцікавився, як він зараз працює. "Поганенько. Треба звільняти", – відповіли мені. "Не чіпайте, – чомусь попросив я. – Ще скажуть, що зводжу рахунки".

Ми відстали від європейської цивілізації не тільки технологічно – це легко наверстати. Ми відстали передовсім психологічно. І хоч би скільки тішили себе байками про особ­ливий "український шлях", у наші душі в'їлася совкова психологія гомо совєтікуса з його удаваною слухняністю, а насправді клептократичними інстинктами і глибокою відразою до всякої дисципліни, жертовності й організованості. Але кажуть, що усвідомити – наполовину подолати. На те й надія.

Маленькі справи запам'ятовуються глибше і вдячніше, ніж гучні кампанії.

Немає страшнішої кари за муки сумління, бо немає вищого судді за правду.

Я політик для всієї України. Може, трошки заголосно кажу. Про себе так не кажуть.

Усе моє жи зане з боротьбою за Україну. Не набув я собі ні статків, ні маєтків. Мене не цікавили ні бізнес, ні урядова кар'єра – хоча, мабуть, я міг мати і те, й інше.

Страшенно себе завантажую, викладаюся. Я людина ідеї, яку намагався реалізувати, але не мав змоги. А коли з'явилася можливість, я був готовий.

Життя, яким живу, – ненормальне, коли не маєш вихідних, сидиш на роботі від 7.30 до 22.30. Це ненормальне життя перехідного ­періоду.

Завжди мріяв про часи, коли можна буде хоч один день на тиждень вирватися, щоб покласти отак лікті на стіл, взяти ручку, вiдключити всі телефони, задуматися – і щось писати.

Атена мені говорить: "Мабуть, ти не дуже добре танцюєш, якщо вальсуєш лише зі мною".

Дехто каже, я – гарячий і бурхливий. Я нічого "гаряче та бурхливо" не роблю, доки все як слід не обдумаю, не виношу в собі. Це вже зовнішня форма вияву така темпераментна.

У козацьких реєстрах було багато Чорноволів. Мав чоловік чорні воли – назвали Чорноволом, мав сірих коней – Сивоконем. У мене немає волів, але моє прізвище завжди нагадує мені того предка, який їх мав.

Частка романтизму 1960-х у мене, мабуть, залишилась у ставленні до людей. Краще повірити, ніж не довіряти, краще вважати людину однодумцем, аніж опонентом.

Хочу ще 10 років активного життя. Може, за цей час щось зміниться на краще.

Якби я не був політиком, став би вченим: у період відлиги почав писати наукову розвідку про Грінченка. Звичайно, я її не захистив. Після виступу в кінотеатрі "Україна" одразу "вилетів" з аспірантури. Це був той самий приступ принциповості – якщо не я, то хто ж?

Завжди з пересторогою дивлюся на людей, які прямо зраджували або працювали в певних органах. Я знаю їм ціну.

Мені слави не потрібно. Я свій слід в історії України залишив.

Сейчас вы читаете новость «"Краще людині повірити, ніж не довіряти", - В'ячеслав Чорновіл, політик, громадський діяч». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

5

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосов: 1
Голосование Как вы обустраиваете быт в условиях отключения электроэнергии
  • Приобрели дополнительное оборудование для жилья для энергонезависимости
  • Подбираем оборудование и готовимся к покупке
  • Нет средств на такое, эти приборы слишком дорогие
  • Есть фонари и павербанки для зарядки гаджетов, нас это устраивает
  • Уверены, что неудобства временные и вскоре правительство решит проблему нехватки электроэнергии.
  • Наше жилище со светом, потому что мы на одной линии с объектом критической инфраструктуры
  • Ваш вариант
Просмотреть