Перші думки про депутатство почали з'являтися в мене влітку. А остаточно переконала балотуватися до Черкаської обласної ради колега по Українській народній партії Наталка Писарева.
- Ну, виставлять проти тебе "регіонали" грошового мішка, який вкладе у вибори кілька десятків тисяч доларів. І що ти зможеш йому протиставити? Нічого.
Признатися, іншого варіанту мені й не хотілося. Змагатися з рівним собі нецікаво. А коли тобі протистоїть весь адмінресурс укупі з великими грішми, у крові з'являється адреналін.
У рідному Тальному мене знають. Із 2005-го по 2008-й я був редактором місцевої газети "Колос". Районне начальство пожалкувало про свій вибір уже невдовзі після мого призначення. 2006 року голова райради Валентин Янішевський намагався мене звільнити. Спроба не вдалася. Тоді районна рада взагалі ліквідувала газету - останньою краплею була публікація про зарплату Янішевського. Але право на існування ми тоді відстояли в суді. Уся ця війна додала нам неабиякої популярності. Тираж газети зріс із 3700 до 4800 примірників. У "Газету по-українськи" я переходив на піку своєї слави.
Дехто пам'ятав мене як активного "помаранчевого" бійця. 2004-го я був на Майдані, а потім очолював дільничну комісію в Донецькій області.
У вересні першою зателефонувала Тетяна Чорномаз. Вона очолює обласну "Свободу".
- Юрію, ми хочемо, щоб ви балотувалися до обласної ради від нас. У Тальному вас знають.
Наступного дня подзвонили від "Нашої України". Також запрошували.
Беру на роздуми кілька днів.
В останню хвилину йду до обласного голови УНП Леоніда Даценка. Втекти з партії, не повідомивши його, вважаю підлістю. Тим більше, в чужих мені Черкасах Даценко і Наталка - одні з небагатьох моїх друзів.
- Ти що надумав? Ідеш тільки від нас, - Льоня - уособлення безкомпромісності. "Свободівцям" і "нашоукраїнцям" увічливо відмовляю.
У перших числах жовтня реєструюся. З подивом дізнаюся, що "Наша Україна" і "Свобода" виставили мені конкурентів у 27-му мажоритарному Тальнівському окрузі. Від перших - директор музею Вадим Мицик, а від других - уманський студент Юрій Ботнар. "Батьківщина" агітувала за головного "рухівця" області Юрія Громовського. В останню мить дзвоню до "нашоукраїнців". Заступник начальника їхнього штабу Олена Фещенко каже, що Мицика переведуть на сусідній 28-й округ. Зі "свободівцями" пробував домовитися Даценко. Марно.
Загалом у моєму окрузі зареєструвалися вісім кандидатів. Між тим, стає відомим головний фаворит виборів. Партія регіонів виставила директора Тальнівського комбінату хлібопродуктів 37-річного Олександра Короткова. За два тижні до офіційного старту виборчої кампанії місцеве радіо двічі на тиждень крутить інтерв'ю з ним. Мовляв, перспективний молодий виробничник, підняв комбінат із колін. Насправді, Коротков банально приватизував державне підприємство. Йому можна, бо він із Донецька. Говорить тільки російською. За кілька років у Тальному українською жодного слова не сказав.
За певних умов на перемогу може розраховувати "литвинівець" Олексій Пасєка. Він орендує паї в двох селах, що належать до 27-го округу - Кобриновому й Кобриновій Греблі.
Із першого дня агітації біля тальнівського ринку з'являється велетенський біл-борд: задумливий Коротков на тлі свого підприємства. Внизу великими буквами: "Без борошна не буде хліба, без ваших голосів не буде України". Угорі дрібним шрифтом: "Партія регіонів". Тут вони не дуже популярні. Найбільше досягнення "регіоналів" - 25 відсотків голосів на останніх виборах президента.
Начальник штабу "Нашої України" 60-річний Олег Харченко при згадці про Короткова злиться:
- До 9 Травня просив у нього два мішки муки для ветеранів. Відмовив. Каже, нема можливості.
Слідом за біл-бордом, у місті з'являються намети з написом "Голосуй за Короткова", кольорові буклети, листівки. 15-тисячним Тальним їздять автомобілі з таким самим написом, п'ять останніх випусків рідного колись "Колоса" виходять із його портретом і статтею на першій сторінці. Коротков побував у всіх трудових колективах. Приїздив не з порожніми руками - ноутбуки, іграшки.
- Куди тобі, Юро, - відмовляє мене давній товариш Михайло Гусєв. - У нього кілька мільйонів доларів. А в тебе що?
Зізнаюся, я злякався. Навіть під час виборів до Верховної Ради не бачив нічого подібного.
Агітувати в Тальне приїжджаю в останній тиждень. За звичкою заходжу в штаб "Нашої України". Хлопцям відверто не до мене. У них свої турботи: як пройти до районної ради, як обрати мером однопартійку Тетяну Карачун. Обіцяють посильну допомогу.
- Тальнівський народ від цієї агітації ошалів, - каже давній товариш Олег Шатайло. - Люди ніяк не можуть зрозуміти, звідки цей напор, із яким Коротков рветься в обласну раду. Про тебе ніхто не чув.
На тлі "регіоналів" я і справді виглядаю скромно. Єдиною заміткою обмовилася місцева газета "Поле Честі". Двома рядками написали, що основними суперниками Короткова будуть "литвинівець" Олексій Пасєка та колишній редактор "Колоса" Юрій Стригун. Іще за кілька днів листа на мою підтримку в "Колос" написав давній знайомий Михайло Атаманюк. Колеги поставили його аж на шостій сторінці. На перших пішли "регіонали", "литвинівці", "бютівці" і "тігіпківці".
У понеділок 25 жовтня нарешті розпочинаю агітацію. О пів на восьму ранку їдемо з Харченком на зустріч із колективом тальнівського "Автодору". Взагалі-то зустріч організовували для кандидата в мери Тетяни Карачун. Я їду прив'язком. У кабінеті керівника "Автодору" - календар із зображенням Короткова. Кажу, що в разі обрання працюватиму в комісії з питань свободи слова. Критикую "регіоналів". Називаю їх окупантами. У залі з півсотні чоловіків і одна жінка. Запитань ні мені, ні Тетяні не ставлять.
Із Черкас передають 4 тисячі газет і листівок із агітацією за мене, 150 гривень на розповсюджувачів. Негусто. Несу пачку газет Людмилі Токар. Вона торгує газетами на ринку. Даю 30 гривень. На інший ринок віддаю пачку знайомому Миколі Бондаренку. Трохи носять під хати знайомі агітатори. Ще по пачці беруть кум Сашко Костенко й товариш Володя Щур.
У вівторок в обід іду на зустріч із викладачами будівельного коледжу. У цій аудиторії почуваюся впевнено. З-поміж інших кандидатів мені відводять на виступ 5 хвилин. Говорю легко, немов Остап Бендер у Васюках. Бачу, як у залі за мене переживає однокласниця Світлана Мамієнко. У сьомому класі я був закоханий у неї. Коли закінчую виступ, мені аплодують.
Дорогою додому заходжу до Олі - жінчиної сестри-близнючки. Вона роздає газети.
- Що я тобі скажу, Юрась. Люди в очі світять, а як голосуватимуть - не знаю. Он тій сусідці Коротков завіз мішок муки прямо в квартиру. Думаєш вона за тебе проголосує?
У середу дзвонить Харченко.
- Гайда у першу школу на зустріч.
Збираюся за хвилину. У школу йду із задоволенням. Я закінчив у ній 10 класів. Тут вчителювали мої дід і баба. Мати від дзвінка до дзвінка проробила вчителькою російської мови. Тиждень тому святкували 150-річчя школи. Моїм родичам присвятили окремий стенд. Директор називав мене почесним випускником.
Приходимо з кандидаткою на пост міського голови Тетяною Карачун. З'ясовуємо, що вчилися в паралельних класах. Біля школи вже стоїть авто з написом: "Голосуй за Короткова". Ми з Тетяною спізнилися. Зустріч із кандидатами - у 23-му кабінеті. Підходимо до класу навшпиньки, наче двієчники. Прислухаємося. Чути голос директора.
- Тому, шановні колеги, прошу вас підтримати на виборах кандидатуру Короткова Олександра Григоровича.
Мені перехоплює дух. Після таких слів вирішую, що робити вже нічого. Дорогою додому в голову лізуть рядки Єсеніна:
"Вот так страна... Какого ж я рожна, орал в стихах, что я с народом дружен?
Моя поэзия здесь больше не нужна. Да и, пожалуй, сам я здесь ни капельки не нужен..."
Однак головний удар чекав на мене вдома. На вікно старенької материної хати агітатори "Батьківщини" поклали аж дві газети "Рідна земля". Агітують за мого "старого друга" - голову райради Янішевського. Він вирішив перекваліфікуватися в мери Тального. Замість хоч якоїсь передвиборної програми згадав мені старі образи: "Юрій Стригун - глибоко віруюча людина. Мені заявили, що він відвідує молитовний будинок адвентистів сьомого дня. Однак Божа заповідь "Возлюби ближнього" йому невідома. Що Стригун зробив для Тального? А я робив свою справу".
Того ж дня інша газета "випадково" написала, що я балотуюся не в 27-му, а в 28-му окрузі. А вже ввечері до матері прийшла подруга дитинства Тамара Іванівна:
- Ну що твій Юрко може?
Мати розгубилася.
- А хто там щось може?
- Є такі.
У ту ніч я спав погано.
У четвер виїжджаю в село Кобринове. Там призначено зустріч із кандидатами. Беру сотню газет і не жалкую - в селі базар. Пропоную газети сам. Беруть майже всі, хоча зізнаються, що голосуватимуть за "литвинівця" Пасєку. На одному з дерев помічаю приклеєний скотчем аркуш паперу. Чорним фломастером від руки написано: "Нам бракує депутатів ерудованих, непідкупних, патріотів, чесних, совісних, порядних, котрі поважали б просту людину. Але, дякувати Богу, є в списках до облради Юрій Стригун. Обираймо совісних, такі матимемо й закони."
Від несподіванки на очах виступають сльози. Виявляється, вибори - це не тільки бруд. Через селян дізнаюся, що листівку написала Наталя Гуменюк. Вона добре знала мене по Майдану. Наступного дня передаю їй автобусом останню сотню газет.
У неділю йду голосувати. Серед восьми кандидатів моє прізвище - останнє. На дільниці прошу товариша Валерія Чамлая передзвонити мені після підрахунку голосів. Телефонує о першій ночі: Коротков набрав 60, Пасєка - 56. У мене - 84 голоси. Скуті залізною дисципліною "тимошенківці" дали за свого представника 31 голос. "Свободівець" набрав сім. На жаль, це єдина дільниця, де я переміг. На решті - друге-третє місце. За попередніми підрахунками, я програв Короткову 400-500 голосів
Підраховую свій передвиборчий бюджет: 650 гривень заплатила за мене партія - 500 за статтю в газету і 150 на агітаторів, 120 гривень - із власних грошей. Загалом 770 гривень. Кожен голос обійшовся мені в середньому в 80 копійок. Для Короткова ця сума у 100-120 разів більша.
2 
1
Комментарии