Михайло ПЛОТНІКОВ. Народився 1966-го у Волгограді, Росія. Закінчив факультет класичної філології в місцевому університеті. Два роки служив у Північно-Кавказькому військовому окрузі. 1992-го разом із друзями заснував волгоградське радіо "Новая волна". Став популярним ведучим. 1996-1999 - генеральний директор "Русского радио - Волгоград". 2000-2009 - ведучий кулінарної програми "Ужин с провинциалом" на московському радіо "Серебряный дождь". Кілька років працював піар-менеджером і ведучим розіграшів у казино "Європа". Із серпня 2010-го веде недільну телепрограму "Барышня и кулинар". Посідає третє місце в рейтингу найвидатніших людей кулінарного світу - після Андрія Макаревича та Івана Урганта, за версією російського журналу "ТВ7". Директор українського рекламного агентства "Оскар Ярд Медіа".
Одружений. Має двох дітей і онука
Хотів бути популярним ще зі школи. Через тиждень після армії пішов на дискотеку в університет. Ведучий враження на мене не справив. Я переліз через стіл з апаратурою, попросив у нього мікрофон. Відтоді з мікрофоном не розлучаюся.
У Волгограді при університеті створив танц-веранду "Бибигон". Удень навчав школярок літератури та російської мови, ввечері вони танцювали в мене на дискотеці.
Коли став директором радіостанції, в країні не було грошей. Друзі мене називали Михайло Самуїлович Бартер. Продавав рекламу за яблука, шифер, миючі засоби.
Москва - місто великих можливостей. Якщо любиш працювати, не обманюєш і не крадеш - вона дозволяє розвернутися.
"Чому почав готувати?" - запитали мене на телевізійному ток-шоу. Відповів: дуже хотілося їсти. Піарні цілі з'явилися пізніше, коли зрозумів, що це підвищує мою вартість.
Є кілька міст, які вважаю символами планети. Люблю Рим. Піднімаю голову на вікна гарного будинку і бачу табличку: в ньому жив Гоголь. Підходжу до Іспанських сходів і розумію, що дитиною дивився фестивалі моди, які тут відбувалися. Обожнюю Лондон, та не люблю лондонців. Розмовляють зі мною "через губу", здалося. Шалено подобається Стамбул. Не той, де радянські туристи, а Константинополь. Якось опинився в кальянному дворі з величезним садом, де пили турецький чай, читали газети, грали в нарди - і не чути жодного слова.
Живу на два міста. З понеділка по п'ятницю в Києві, на вихідні - в Москві з сім'єю. Приїжджаю до Москви і не можу знайти себе, навіть у суботньо-недільних пробках. А Київ вважаю найкращим містом для життя на Землі. Як усе буде добре, перевезу сюди родину, куплю житло.
Санкт-Петербург - місто фасадів. Зовні гарно, заходиш усередину - сечею тхне
У Києві є спільне з моїм рідним містом і відмінне від Москви. Це велика річка. Хто виріс на таких водоймах і знає, що таке розбігтися піщаним берегом і стрибнути в чисту воду, ніколи не зрозуміє тих, хто виріс на Москві-ріці, закутій у бетонні береги.
Коли для людей активного віку з прибутком вище середнього починається день у п'ятницю? Аби це з'ясувати, провів маркетингове дослідження. Виявилося, в Москві вмикають радіо о восьмій, у Києві - о першій по обіді. У москвичів життя починається раніше.
Кияни генетично лінивіші за москвичів, але в цьому немає нічого поганого.
Є речі, ганебні з моральної точки зору в Москві, й не такі - в Києві. Заробляти на своїх тут звичайна річ. У Москві це, принаймні, старанно приховують.
Якось одна дуже розумна жінка сказала: "Світом, Михайле Самуїловичу, керують два слова - спасибі та вибачте". Мені вже було за 40. Хотілося б від когось це почути раніше. З "вибачте" я впорався, зі "спасибі" - ні.
Досі не знаю, як заробляти гроші. Й не дізнаюся ніколи: я не бізнесова людина.
У 20 років найбільше боявся, що мене неправильно зрозуміють. Зараз боюся, що не встигну втілити в своїх дітях те, що хочу.
Санкт-Петербург - місто фасадів. Зовні гарно, заходиш усередину - сечею тхне. Місто людей, скривджених тим, що вони - не столиця. Коли дізнавалися, що я з Волгограда, а не з Москви, змінювали ставлення до мене. Москва - окрема держава. Там є знаки дорожнього руху, яких немає у всій країні. Дозволена швидкість у межах міста - 80 кілометрів на годину, скрізь - 60. Офіційною валютою є не рубль, а долар, бо більше ходить. Зате в Пітері своя мова: замість "подъезд" кажуть "парадное", "тротуар" у них - "поребрик", "курица" - "кура", а "мобильный телефон" - "трубка".
Мені довелося спілкуватися з Аркадієм Райкіним. Незадовго до смерті він приїхав із театром "Сатирикон" у Волгоград. Був сивий як лунь. Запитав його, чому поїхав із Пітера. Райкін сказав: "Надто антисемітське місто".
Живу за такими правилами: своїх не здавай, так - це так, ні - це ні. Є лише одна причина, чому люди спілкуються: мені з тобою краще, ніж без тебе. Це не стосується бізнесу.
За все життя не зустрічав людини, яка не брехала.
Потрібно навчитися казати собі правду. Іще замолоду зрозумів, що людині добре, коли їй погано. Коли щось болить, хочемо, аби нас жаліли й любили. Дозволяємо собі те, що здоровими не дозволили б. Робимо собі знижку - отже, трохи прибріхуємо. Можемо сачконути на роботі, сказати "принеси мені води", хоча здатні зробити це самі.
Обманювати себе - це підганяти під заздалегідь установлений образ усе, що відбувається навколо. Насправді ж світ ширший та об'ємніший.
Одна дівчина сказала мені: "Розумна жінка усе зробить так, аби саме ви перевели її через дорогу. І саме в тому місці, в якому хоче вона".
Нещодавно в Києві мене зупинив даїшник. Сказав, що я повернув не з того ряду, і попросив 100 гривень. Машина в мене блатна - Porsche Kayenne, хоч зі звичайними номерами. Питаю його: "Ти хоч знаєш, хто я? А якщо прокурор, чи зі Служби безпеки? Не боїшся?" Він щиро відповідає: "Боюсь, але так треба грошей". У Москві теж беруть, але не бояться.
1 
1
Комментарии
4