"Доки ми не станемо дітьми, ні хріна в нас не вийде" - Юрко Юрченко

 

У п'ять років побачив, як до нас у село приїхали патлаті хлопці, грали біля клубу. Мене це так вразило, що захотів займатися музикою.

У школі страшенно боявся своїх батьків. Вони - вчителі. Ніколи не звертався до них "мама", "папа". Це були Володимир Дмитрович і Ніна Василівна.

Я був невисокий, умів добре балакати. В мене навіть прізвисько було Малий. Ще й музикант, на гітарі грав. Коротше, авторитет.

Завжди хотів стати найкращим, найпомітнішим. Це якась природна нахабність. В училищі в мене була група "Біопульс". Переспівували Modern Talking. В інституті - "Нечиста сила". Ну, там ми вже таке грали, з матюками.

По фестивалях їздив, бо хотів вирватися із села. Після інституту вернувся вчителювати - із сільських шкіл в армію не забирали. Якось нагрубив головному воєнкому області. Він сказав: "Цього забрать в армію". Військовий квиток тоді коштував 200 доларів, але нам обійшовся у 1200.

Пам'ятаю, як уперше приїхав до Києва. Взяв таксі з "Вокзальної". Проїхав на якусь вулицю - метрів зо 20, а заплатив як на Троєщину. Розвели мене.

Юрко Юрченко був популярний всього рік. Продюсери мали завдання створити кумира для дівчат. Їм це вдалося.

У мене починалася паніка, коли бачив дівчат-фанаток. Руки тряслися.

Слава і бідність - речі несумісні. А мені давали гроші на мінімальні потреби, щоб не здох із голоду.

Бажання стати зіркою в мене не було. Я й уявити не міг, що така канітєль може зі мною трапитися.

Юрко Юрченко - це непотрібна ноша в моєму житті. Абсолютно не відповідає моїй душі, баченню.

У нашому колективі правильний настрой. Нема ніяких контрактів. Якщо хтось щось там починає, кажу зразу: "Пошол вон".

Жартую із серйозним обличчям. Якось мене запитали, чи правда, що Настя - моя кума. Мали на увазі Каменську. Я відповів "так", хоча насправді її не знаю.

 

Щасливий, що мої батьки отямилися і з комуністів прийшли до Бога. Мама не ходить до церкви, але добре знає Біблію - будь-якого попа так задвине, що той тікати буде. Вони з батьком живуть по Біблії. А хто живе по Біблії, ніколи не стане православним.

Життя вдалося. Як казав Жванецький :"Я проснулся к одинадцати и, слава Богу, мне не надо идти на работу".

Якби ми були популярною групою, це означало б, що працюємо для якогось бедлану. А розумних дуже мало. Як і поціновувачів хорошої музики.

Наша попса - це якесь позорище.

2015 року "Юркеш" буде найкращою групою в СНД, а 2025-го - у світі.

Хочу дім за мільйон. Навіщо мені якась двокімнатна квартира? У мене буде великий маєток на Печерську.

До сліз мене може довести фільм "Кін-дза-дза". Але від фізичного болю не заплачу.

Бувають періоди, коли я ні з чим не згоден, навіть із Богом. Я йому так відверто про це й кажу: "Господи, що ти тут намутив?"

 

Щастя - як стан алкогольного сп'яніння, або сон. Абсолютне щастя я відчув на якесь релігійне свято. Це тривало секунд 15. Тоді зрозумів, що є вічне життя, є Бог. Відчув себе як у дитинстві. І зрозумів, що доки ми не станемо дітьми, ні хріна в нас не вийде.

Не вірю людям. Вони всі - подонки.

Найважче - це любити ближнього як самого себе.

Останнє, що прочитав - "Бабологія" Олександра Меламуда. Так я не сміявся давно. Здивував він мене. Хочу з ним познайомитися і замутити якийсь проект. Меламуд - красавець. Добився так багато в бізнесі й пише мало не на рівні Жванецького.

У мене в кишені 150 масок. Справжнім можу бути тільки вдома перед своїми дітьми.

×