Ексклюзивы
суббота, 23 августа 2014 09:20
Ольга Швед
Ольга Швед
Ольга Швед

Потрясіння за 14 років

Мені було 15, коли затонув російський підводний човен "Курськ". Ми з татом не відходили від телевізора. Інтернету ще не було, тому він розповідав мені все, що знав про будову підводних човнів, про причини й наслідки катастрофи. Усі фільми й розважальні програми скасували, щогодини транслювали випуск новин про цю ситуацію.

Спати лягала з думкою – тільки б вижили. Було дуже шкода моряків. Уявляла кадри, як вони в темряві день за днем чекають на порятунок. У школі на перервах тільки й обговорювали цю трагедію. Ті 118 моряків видавалися нам рідними і близькими. Коли показували по телевізору, як їх ховали, я плакала.

Друге потрясіння було через рік, коли рухнули вежі-близнюки в Нью-Йорку. Ми із сестрою були у санаторії в Ялті. Пополудні 11 вересня ввімкнули телевізор у загальній кімнаті. Кадри руйнування так шокували, що я кілька годин не могла говорити. До кінця відпочинку проводила час біля телевізора. Коли з-під завалів діставали живих людей – раділа, наче це були мої родичі.

Було ще кілька потрясінь: Скнилівська трагедія, операція Норд-Ост, війна в Грузії, землетрус у Японії.

Але на "своїх" і "чужих" світ почав ділитися цього року. Радію, коли читаю у стрічці новин, що в боях на Донбасі загинуло більше "їхніх", ніж "наших". Тішуся, що групу найманців-чеченців знищено. Вбитих російських бойовиків – теж не шкода. Картаю себе за це. Вони можуть бути синами тих російських моряків, яких оплакувала 14 років тому.

Сейчас вы читаете новость «Потрясіння за 14 років». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

2

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода