– Що я вам, суки, зробив? Дайте хоч закурить! – хрипко кричить на все хірургічне відділення 40-річний пацієнт.
Його привезли в білій гарячці із запаленням підшлункової. Припнули до ліжка старими мотузками, бо не давав ставити крапельниці. Ліки його не беруть, тому матюкається цілу ніч. Просить матір, яка примостилася на стільці:
– Дайте ножа, я переріжу трубки. Ма, шукайте сокиру, освободіть мене!
Затихає на ранок. Жінка не відходить від сина ще добу:
– Це вже третій приступ у нього. Так боюся, щось не приходить він у себе. А казав же дядько Йван йому колись: глянь, як мучуся, не пий! Бо з тобою буде те саме.
Наступної ночі кричить уже вона:
– Ой, синочку мій! Рятуйте! Зробіть же хоч щось!
Чоловіка котять на візку до реанімації, мати біжить по ліки. Вранці у відділенні – тиша. Медсестра ледь чутно каже, що він "глигнувся в реанімації".
Тут помирають щодня, і до цього всі звикли. Ось прийшла жінка лікувати нирки. Ввечері вона блідне – стає зле із серцем. Забирають до реанімації, а на ранок санітарка міняє білизну на її ліжку – і місце знову зайняте.
Лікарям за операцію дають гроші.
– Здоров'я важливіше, ніж боротьба з корупцією, – каже сусідка по палаті.
– Дитинко, сходи по ліки, – просить жінка трохи старша за мою маму.
Простягає "десятку" і я бачу, що в гаманці у неї більше нічого нема. Купую таблетки за свої. Уночі жінку колотить, але лікарі нічого не хочуть робити, бо в неї немає знеболювальних. Через день вона помирає. Коли її забирають, з-під матрацу випадають 500 гривень.
Комментарии
2