Місце знову зайняте

– Що я вам, суки, зробив? Дайте хоч закурить! – хрипко кричить на все хірургічне відділення 40-річний пацієнт.

Його привезли в білій гарячці із запаленням підшлункової. Припнули до ліжка старими мотузками, бо не давав ставити крапельниці. Ліки його не беруть, тому матюкається цілу ніч. Просить матір, яка примостилася на стільці:

– Дайте ножа, я переріжу трубки. Ма, шукайте сокиру, освободіть мене!

Затихає на ранок. Жінка не відходить від сина ще добу:

– Це вже третій приступ у нього. Так боюся, щось не приходить він у себе. А казав же дядько Йван йому колись: глянь, як мучуся, не пий! Бо з тобою буде те саме.

Наступної ночі кричить уже вона:

– Ой, синочку мій! Рятуйте! Зробіть же хоч щось!

Чоловіка котять на візку до реанімації, мати біжить по ліки. Вранці у відділенні – тиша. Медсестра ледь чутно каже, що він "глигнувся в реанімації".

Тут помирають щодня, і до цього всі звикли. Ось прийшла жінка лікувати нирки. Ввечері вона блідне – стає зле із серцем. Забирають до реанімації, а на ранок санітарка міняє білизну на її ліжку – і місце знову зайняте.

Лікарям за операцію дають гроші.

– Здоров'я важливіше, ніж боротьба з корупцією, – каже сусідка по палаті.

– Дитинко, сходи по ліки, – просить жінка трохи старша за мою маму.

Простягає "десятку" і я бачу, що в гаманці у неї більше нічого нема. Купую таблетки за свої. Уночі жінку колотить, але лікарі нічого не хочуть робити, бо в неї немає знеболювальних. Через день вона помирає. Коли її забирають, з-під матрацу випадають 500 гривень.

×