Заходжу до автобуса "Семенівка-Чернігів". Розпихую сумки з маминими гостинцями під сидіння. Кульок із лисичками кладу на коліна, щоб не зім'ялися дорогою.
- Бач, які красиві лисички. Це ви тут у Корюківці збирали? - запитує жінка з сусіднього сидіння.
- Так, - кажу. - З мамою о п'ятій ранку ходили до лісу. Тепер везу на Київ. Буду суп варити і до картоплі насмажу.
Збираю на диван і супутникову антену
- А я вже років п'ять лисичок не їла, - зітхає попутниця. Розвертається до своєї знайомої. - Усі здаємо за гроші. Цього року дешево беруть - по 17 гривень. Минулого і по 26 були. Та все одно непоганий заробіток. Он дочка із зятем приїхали, усі гуртом у ліс три дні походили й здали грибів на тисячу. Діти повезли гроші на Чернігів, онуку до школи збирати. Я все літо d батька в Перелюбі сиджу. Гроші на ягодах, грибах заробляю. Місця ці з дитинства знаю. Мені так вигідніше, ніж десь у Чернігові на роботу влаштовуватися. Он торік заробила на вікна пластикові й онуці на комп'ютер. Позаторік купила плиту на кухню, холодильник. А тепер збираю на диван і супутникову антену.
Моя подруга Юля теж не пропускає жодного ягідно-грибного сезону. Бере відпустку та їде до батьків у Городнянський район Чернігівщини. Якось дзвонить:
- Сьогодні зайшла сусідська дівчинка Діана. Їй 4 роки. Щодня ходить із батьками по лисички. На машину збирають. А я в цей час рішила лисички на суп пожарити. Дістала, мию. Дитя побачило, питає: "Тьотя Юля, що ви робите?" Кажу, що суп із грибами варю.
- І що, їсти лисички будете? - запитує здивовано.
- Буду, - відповідаю.
- Та хто ж їх їсть? Це ж гроші!
1 
1
Комментарии
14