"Справді, чому дуже проблемні Румунія та Болгарія отримали від Євросоюзу перспективи членства, а Україна – ні?", - запитав я колись у приватній розмові екс-міністра закордонних справ Німеччини Ганса Дитріха Геншера. У кінці 1990-х це було модною темою.
Тоді кучмівська влада саме проголосила офіційний курс на євроінтеграцію й першим ділом почала клянчити у ЄС гарантії прийняття до себе України. Оскільки ніяких таких обіцянок ніхто давати не збирався, багато говорили про несправедливість і мало не всеєвропейську змову проти України. Болгарія й Румунія були типовим аргументом.
Геншер - легендарна особа, один із архітекторів побудови спільного європейського дому після завершення "холодної війни". Тож напевне знав всі залаштункові процеси. Та відповідь екс-міністра була дуже проста й, водночас, логічна. "Ви, - сказав Геншер, - після здобуття незалежності не порвали рішуче з минулим. Ваша зовнішня політика була сконцентрована на СНД. Тому й ніхто ніколи не дивився на Україну як на потенційного члена об'єднаної Європи".
Румунія й Болгарія вже шостий рік у Євросоюзі. Звісно, навіть тепер у цих країнах можна знайти деякі зовнішні аналогії з Україною: обдерті будинки, старі "жигулі", зрідка - не надто добрі дороги. Та все ж проведені протягом 15 років внутрішні перетворення докорінно змінили обидві держави. Вони вже давно не можуть бути зручним аргументом у звинуваченнях Європи в дискримінації. Тим більше для України, яка від проєвропейських реформ постійно тікає.
Та от з'явився новий привід поговорити про несправедливість з боку Європи. Звучить приблизно так: чому Євросоюз не погрожує санкціями Путіну, хоча стан демократії в Росії дуже поганий? Тобто, виходить чергова всеєвропейська змова винятково проти України.
Ще відносно недавно в Януковича розраховували, що одним із козирів Партії регіонів на наступних виборах буде Угода про асоціацію з ЄС. Та замість цього в Європі міркують нині над менше приємними для українських можновладців речами – способами покарання за придушення демократії. "Якщо стосовно України постане питання санкцій, я буду прихильником того, щоб чітко ідентифікувати всіх, проти кого вони будуть застосовані, - каже президент Єврогрупи Жан Клод Юнкер. - Країна не повинна постраждати. Але якщо найближчим часом ситуація не покращиться, санкції будуть, і їх застосують проти конкретних чиновників".
Юнкер – екс-прем'єр Люксембургу, авторитетний ветеран європейської політичної верхівки. Він добре знає її настрої. "Найближчим часом" означає парламентські вибори – демократичне їх проведення є для Януковича останнім шансом уникнути "холодної війни" з Євросоюзом і згаданих санкцій. Та судячи з початку кампанії, демократія відпочиватиме. Вже зараз неминучими виглядають брутальне застосування адмінресурсу, перешкоджання опозиції та преференції владним партіям і кандидатам, фальсифікації. Це при тому, що для Європи легітимність виборів значною мірою підірвана через неучасть у них Тимошенко й Луценка.
Тож якщо не станеться дива, то після 28 жовтня природа офіційних відносин Києва з Європою остаточно зміниться. І символічно, що від звинувачень ЄС у несправедливості при визначенні майбутніх членів Україна скотилася до звинувачень у вибірковості політичного тиску Євросоюзу. Ця деградація аргументів підкреслює деградацію відносин.
Міжнародні стосунки формуються під впливом політичних, економічних, історичних, особистісних та багатьох інших чинників. Відносини Заходу із недемократичними Росією, Китаєм чи Азербайджаном - це тема окремої розмови. Фактом є те, що Європа цілком може дозволити собі не церемонитися з мафіозними українськими можновладцями. Зокрема й тому, що Україна з такою владою значної цінності для неї не представляє.
2 
1
Комментарии
151