Керівник президентської адміністрації Борис Ложкін заявив днями в одному з інтерв'ю, що за сім років Україна зможе наздогнати за рівнем життя Польщу. Чи то свідомий популізм, чи цілковита відірваність від реалій.
Польща йшла до свого нинішнього стану 25 років. І керівники в неї були професійніші, порядніші та, що там казати, просто розумніші. Принаймні, про останнє це свідчить згадана заява Ложкіна. Україна зараз не те що не здатна когось наздогнати чи обігнати – її завдання не скотитися в прірву. У тому числі внаслідок дій персонажів із високих кабінетів.
Під час реформування країн колишнього соцтабору всі вони так чи інакше дотримувалися спільної концепції – жорстка бюджетна економія та швидкі радикальні зміни, що мали б суттєво підвищити ефективність держави та потужність економіки. Люди вимушені були терпіти певний час труднощі, але потім це трансформувалося в переваги. Для держави, суспільства, громадян.
Ті ж поляки пройшли через надзвичайно важкі часи. Багато хто з українців пам'ятає таке явище як "базари Бальцеровича" на початку 1990-х. З України на них везли найрізноманітніший крам, від трансформаторів до шкільних зошитів. У Польщі в період реформування все коштувало надзвичайно дорого, а в пострадянській Україні - ще копійки.
Наша влада з готовністю взялася нині за бюджетну економію, урізання пільг та інші соціальних виплат. Не менш активно випрошують західні кредити. І те, й інше потрібно. Але нічого не вийде без третього елементу – власне реформ. Якщо їх не буде, то українці лише терпітимуть, причому довго і без світла в кінці тунелю. Держава накопичуватиме величезні борги. А якісних змін так і не станеться.
Та саме реформ Порошенко з Яценюком вперто не хочуть, відкараскуючись від них різними способами. Скільки галасу та пафосу було довкола призначення керівниками низки міністерств іноземців. Нині стає очевидною нехитра комбінація влади. Іноземці мають лише слугувати своєрідною картинкою, наживкою для нових кредитів. Водночас їх поступово оточують "своїми" людьми, блокуючи суттєві зміни залишеної Януковичем системи. Так і в інших ситуаціях.
Якщо наші можновладці воліють згадувати якісь терміни, то говорити мають не про дати вступу до Євросоюзу чи досягнення рівня Польщі. Українців більше цікавить,наприклад, коли розпочнеться реальна боротьба з корупцією. Нинішній рівень хабарництво позбавляє сенсу бюджетну економію та унеможливлює реформи,сприяє розкраданню отриманих від Заходу кредитів.
Понад дев'ять місяців біля влади ті, хто прийшов туди завдяки Майдану. Час уже розродитися на щось корисне для країни. А не дратувати людей неадекватними прогнозами про те, як швидко ми наздоженемо Польщу чи подібними.
6 
1
Комментарии
Гм…Якби щирість абсолютною більшістю з нас цінувалася більше,ніж щире золото,то не в декого б почалися корчі,а їх би усіх покорчило, і ми не переймалися б тим,що нам бракує аналогу російського слова ''вор''
Друже!Схоластика – не мій козир
Я завжди щирий – пишу,як і думаю!Інколи у мене можна знайти протиріччя між тим,що я писав колись,і як я думаю зараз.Але ж людина – жива істота,а не запрограмований робот! Тому її бачення сьогодення може змінюватися в залежності від зміни дійових осіб,що мають вплив на сьогодення.Звичайно,якщо сьогоднішнє бачення не різниться кардинально від вчорашнього… Інакше – це вже ''флюгерство''…
З другою половиною Вашого коментаря абсолютно згоден.А на першу – відповів нижче
…Як приємно було чути від мого суржикомовного оточення,коли мене всі вони називали щирим українцем! Я принципово не вживав російської,більше того,волюнтариським рішенням провів насильницьку українізацію свого колективу,де мені пощасливилось бути керівником.До їхньої честі,ніхто з-понад 30-ти людей з вищою та середньою спеціальною освітою не сприйняв це в багнети(1985-й рік),а одностайно,за одним лише винятком!,підтримали моє нововведення.
Звичайно,мовних казусів вистачало,але з яким задоволенням вони опановували діловодство українською! ''На жаль'',до рангу ''запеклого'' в їхньому розумінні я не дотягував,бо - з ''Западної''.А там всі - ''бандери'' і всі ''балакають по-бандерівськи''.Мені своїм правом так називатися ''не поступився'' корінний степовик,наш колега з обласного центру - він, ще задовго до моєї появи серед цих фантастично чудових,щирих і відвертих людей, скрізь послуговувався лише материнською мовою,навіть тоді,коли їздив у відрядження до Москви.Саме за це його й назвали запеклим українцем.
Що ж до того,що я назвав наших інтернет-колег ''запеклими'' українцями,то я й справді це слово вжив з іронією – нині,коли тебе не викликають в КГБ за те,що на державній службі ти користуєшся своєю рідною,я не зовсім розумію тих,хто пише полум'яні коментарі на захист своєї мови – ворожою і,водночас,вимагає від влади українізації.Погодьтеся,що трохи нелогічно.Тому,я не вважаю,що шкідливо починати із себе…Шкідливо – НЕ починати…
Гм…Власне,ця полька має рацію.Шкода,що не всі цього розуміють в Україні.Навіть ''запеклі'' українці свої коментарі на різноманітних сайтах переважно пишуть на общєпонятном…Якась трохи викривлена ''боротьба'' у них виходить за Україну та її цінності…