14 лютого мене пограбували. Майже в центрі Києва, о сьомій вечора. Хлопець із синіми очима, решта обличчя закрита шарфом, нижчий від мене на півтори голови перегородив дорогу. Схопив за рукав і наказав віддати телефон. Коли почала пручатися і лепетати: "Та в мене дешевий", побачила лезо ножа біля живота й усе віддала.
– Що, не могла дати відсіч? – перше, що запитали половина знайомих.
Терпляче пояснюю, що телефон коштував 800 гривень. Разом із плеєром, навушниками і готівкою нарахувала збитків трохи більше як 2 тисячі гривень. А якщо він дурний і штрикне? Лікування й нова куртка коштуватимуть дорожче.
– Якщо проблему можна вирішити за гроші, це не проблема, а витрати, – кажу.
І всі кивають.
На день народження телефонує слідчий
На мій день народження телефонує слідчий:
– Спіймали чоловіка, який грабував людей по всьому Києву.
І надсилає ММС-кою фотографію хлопця із закритим по перенісся обличчям. Спідлоба на мене незадоволено дивляться знайомі сині очі.
У вівторок іду на офіційне впізнання. Чекаю в кабінеті слідчого півтори години. Починаю нервувати: а якщо помилково обмовлю іншого? Нарешті мене виводять з кабінету, туди заводять і всаджують на офісні стільці чотирьох чоловіків, з яких я маю обрати кривдника. Усміхаюся про себе, згадуючи кіношні впізнання через скло.
Підбір підозрюваних викликає ще одну усмішку. Серед них – міліціонер, що підвозив мені заяву на підпис, кремезний мужчина, помотаний життям чоловік середніх років і мій "старий знайомий".
Провину визнає, але синіх очей більше не показує.
4 
35413
Комментарии
17