Сині очі

14 лютого мене пограбували. ­Майже в центрі Києва, о сьомій вечора. Хлопець із синіми очима, решта обличчя закрита шарфом, нижчий від мене на півтори голови перегородив дорогу. ­Схопив за рукав і наказав віддати телефон. Коли почала пручатися і лепетати: "Та в мене дешевий", побачила лезо ножа біля живота й усе ­віддала.

– Що, не могла дати відсіч? – перше, що запитали половина знайомих.

Терпляче пояснюю, що телефон коштував 800 гривень. Разом із плеєром, навушниками і готівкою нарахувала збитків трохи більше як 2 тисячі гривень. А якщо він дурний і штрикне? Лікування й нова куртка коштуватимуть дорожче.

– Якщо проблему можна вирішити за гроші, це не проблема, а витрати, – кажу.

І всі кивають.

На день народження телефонує слідчий

На мій день народження телефонує слідчий:

– Спіймали чоловіка, який грабував людей по всьому Києву.

І надсилає ММС-кою фотографію хлопця із закритим по перенісся обличчям. Спідлоба на мене незадоволено дивляться знайомі сині очі.

У вівторок іду на офіційне впізнання. Чекаю в кабінеті слідчого півтори години. Починаю ­нерву­вати: а якщо помилково обмовлю іншого? Нарешті мене виводять з кабінету, туди заводять і всаджують на офісні стільці чотирьох чоловіків, з яких я маю обрати кривдника. Усміхаюся про себе, згадуючи кіношні впізнання через скло.

Підбір підозрюваних викликає ще одну усмішку. Серед них – ­міліціонер, що підвозив мені заяву на підпис, кремезний мужчина, помотаний життям ­чоловік середніх років і мій "старий ­знайомий".

Провину визнає, але синіх очей більше не показує.

×